Телебачення, соціальні мережі та інтернет медіа заполонили безліч милих фото і відео про те, як українські воїни опікуються котами, собаками та іншими тваринами. Ми щоразу зворушуємося. Світ дивується (десь прочитала, що такі МАСОВІ випадки турботи військових про братів наших менших в умовах бойових дій не були і не є поширеним явищем в інших арміях світу).
Мені здається, що ці фото та відео розповідають не тільки про доброту українських захисників, хоча про неї — найперше. По-моєму, це ще й свідчення того, які ж наші чоловіки насправді ДОМАШНІ.
Отой безпритульний кіт чи собака, приблудні зайчик або пташка — це міраж далекого дому, це реальна можливість про когось піклуватися, бути поряд, дарувати свою, відчувати чиюсь безумовну любов — саме тут і зараз.
А ще це, мабуть, — про бажання і спробу зберегти бодай чиєсь життя там, де бенкетує смерть.
Аліса Мудрицька.
«Гуцульський край», №49, 8.12.2023 р.