Сьогодні особливо багато тих, для кого серйозною перепоною є така думка: якщо існує Бог, Котрий є Саме Добро, Сама Любов і Котрий, разом з тим, всемогутній, то як же може поряд з Ним існувати і вільно поширюватися у світі зло до такої міри, як ми бачимо навколо себе у практиці повсякденного життя? Як може всемогутній і нескінченно благий Бог терпіти це все? Чи благий Він дійсно? Чи всемогутній?
Відповіддю на це служить вивчення мети створення людини, смислу її існування.
Бог створив людину для того, щоб мати у ній об’єкт для виливання на неї Своєї любові, для залучення її до Свого вічного блаженства – щоб знайти в ній друга Собі, мати від неї, по можливості, взаємну любов. Однак любов і дружба не можуть здійснюватися інакше, як на основі свободи. Якщо я посаджу вас у в’язницю і скажу, що випущу вас лише тоді, коли ви мене полюбите, чи може з’явитися за таких умов любов, хоч трохи схожа на справжнє живе почуття, гідне цієї назви? Так само, якби Бог створив нас такими, щоб ми не могли ставитися до Нього інакше, як з «любов’ю», чи була б ця механіка хоч трохи схожа на справжню любов? Звичайно, ні.
Тому якщо Бог мав намір придбати Собі у нас друзів, сподівався своєю любов’ю до нас викликати зустрічну любов, треба було дати нам волю, інакше не було рації нас творити. І Він дав нам її. Але, давши нам волю, Він уже зважає і на те, що цю волю ми можемо використати і не в бажаному для Нього, для Бога, смислі, а зовсім в іншому, може, навіть у протилежному. І, Він, з великої любові Своєї до нас, терпить усе, що ми можемо робити у цій нашій волі, не припиняючи її на кожному кроці, якого б напрямку вона не набрала. Що ж це була б за воля, якби ми могли діяти тільки в одному якомусь напрямі, а коли б розпочали щось друге, спрямували свою діяльність у будь-який інший бік, то ці наші намагання тим чи іншим чином переривалися б?
Таке наше становище важко було б назвати вільним. І що сталося б тоді у серцях наших по відношенню до Бога? От вибрали ми один напрямок, сподіваючись досягти на цьому шляху чогось бажаного, приємного для нас, але нас туди не пускають, дорогу так чи інакше перекрито. Ось направилися ми в інший бік, де також щось приваблює нас, здається особливо жаданим, проте нас і сюди не пускають, шлях і туди перетятий. Мимоволі у серці нашому почне зростати досада на Бога, Який так нас з усіх боків обмежив, ні до чого, особливо для нас бажаного, не допускає. Напевно, саме там, куди нас не допускають, ми б одержали щось виключно прекрасне, приємне, жадане, та саме це, щонайкраще, Бог від нас ховає. Що стало б накопичуватися у серцях наших замість любові? Звичайно, досада на Бога, образа, обурення, нарешті, може, навіть ненависть. Але зовсім не цього чекає і бажає одержати від нас Бог. І от Він дає нам можливість робити абсолютно все, що нам завгодно, випробувати усі ці шляхи, які видаються нам такими жаданими, відчути на собі усі види неприємностей і страждань, що чекають нас на тих шляхах, щоб ми на власному досвіді упевнилися врешті, що не на них знаходиться для нас дещо справді блаженне і жадане, а тільки на тих, які з самого початку вказував і увесь час – через Церкву Свою – вказує нам Бог.
о. Іван ПЕТРАЩУК,
настоятель храму Пресвятої Трійці в с. Шепоті.