Останні місяці року — напружена пора для газетярів і поштовиків. Проводиться передплата на періодичні видання. Тираж часопису — своєрідний лакмусовий папірець, який визначає його реальну популярність, «вагу» та авторитет. «Гуцульському краю» гріх нарікати на байдужість читачів. Наклад газети сягає шести тисяч примірників. Такою кількістю передплатників може похвалитися не кожна районна газета області та України.
Готуючи кожен випуск газети, колектив нашого часопису прагне достукатися до розуму і серця кожного читача, зберегти і примножити велику і дружну сім’ю своїх передплатників. Про рідну для нас і, сподіваємося, для наших читачів районку у гарячі передплатні дні поведемо мову з відомим письменником і щирим шанувальником «Гуцульського краю» Богданом Радишем.
— Богдане Іллічу, чому щотижня берете в руки свіжий номер «ГК»?
— Бо це газета Косівщини. Де найліпше і найповніше висвітлюються наші новини і події? — В «Гуцульському краї». Жодна газета, ні обласна, ні столична, не можуть дати більшої інформації про район, ніж місцева преса.
— На публікації якої тематики звертаєте увагу в першу чергу?
— Якщо відповідати жартома, то скажу так: спочатку дивлюся чи є ще Богдан Радиш у складі редакційної колегії. А якщо серйозно… Не можу виділити якоїсь улюбленої рубрики, бо вся газета для мене, від початку до кінця, цікава. Не люблю публікацій-інтриг, коли хтось виливає бруд на когось, а опонент у відповідь назбирує ще «кращих» помиїв. Подобаються мені публікації-роздуми, дещо філософські, але приземлені водночас, в яких порушуються зрозумілі всім теми, а не абстрактні теорії.
— Як давній і постійний читач, що хотіли би запропонувати колективу газети для поліпшення якості нашої роботи?
— Бракує на сторінках «Гуцульського краю» матеріалів про проблеми міста Косова. А писати є про що, зокрема про шалег не будівництво, чи пак, перебудову нашого міста. Нема належної реакції з боку влади і керівників на критичні публікації. Пам’ятаю радянські часи. Я приносив у газету матеріал про те, що каналізаційні люки на дорозі відкриті, що на мосту біля АТК поручні поламані, а ним діти йдуть до школи… У суботу газета надрукувала мою критичну замітку. А в понеділок йду на роботу через той таки міст і бачу: там уже хлопці стоять, стукають молотками — кипить робота. Тобто, було належне реагування. Сьогодні цього немає. Але писати критичні матеріали все одно треба. Можна критикувати, не образивши, але сказати так, щоб об’єкт критики добре задумався. Бо наші чиновники нині не бояться вже нічого і нікого: ні судів, ні правоохоронних органів. А газети ще остерігаються, бо недоліки в їхній роботі стануть відомі не кільком людям, а широкій громадськості.
На мій погляд, забагато у районній газеті оголошень і реклами. Розумію, що «Гуцульський край» публікує їх не від доброго життя. Газета є дотаційною і без платних публікацій їй, на жаль, не вижити. Я вже не раз казав представникам районної влади: «Хлопці, дайте газеті трохи більше грошей з районного бюджету. Тоді вона заповнюватиме сторінки не рекламою банків чи некрологами, а подаватиме більш цікаву і потрібну для жителів району інформацію».
Добре було б бачити на сторінках нашої газети більше публікацій, написаних молоддю: школярами, студентами. Хай би висловлювали свіжу думку щодо проблем району та міста Косова, політичного життя, екології…
Записала Аліса Мудрицька.