У день, коли киянин Михайло Бович вирішив поміняти столичну прописку на косівську, місцевим бюрократам варто було напитися з горя, бо в особі цього непосидючого чоловіка вони отримали хронічний біль на свої байдужі голови.
Це сьогодні Михайло-Дмитро Бович звичайний чоловік поважного віку з більш ніж скромною пенсією. А колись був відомим плавцем, заслужений тренер України, майстер спорту і неодноразовий чемпіон України з плавання… Незборимий дух спортивного азарту, жага пройти дистанцію до кінця і з найкращим результатом, уміння ставити мету і невтомно її досягати — живуть у ньому і досі. Тому й не хоче гріти плечі на лавочці в затишку розлогих гуцульських яблунь. Має намір прислужитись рідній Косівщині добрими справами.
Плавання
Взявся до того, на чому розуміється найліпше. Поклав собі за мету повернути до життя і щоденної праці місцеві басейни, а відтак – хоче відродити на Косівщині плавання. Заручився підтримкою місцевої влади (голова РДА Ярослав Шинкарук наказав пропускати до свого кабінету Михайла Бовича завжди і без черги). Знайшов чимало однодумців серед місцевих прихильників спорту і здорового способу життя. Зацікавив ідеєю відродження плавання на Гуцульщині іменитих українських плавців і бомбардує листами-зверненнями столичних спортивних босів.
Пан Михайло переконаний, що у нашому районі цілком реально налагодити роботу двох басейнів – передусім рожнівського, а відтак – і косівського. Коли бачить місцеву молодь, його нестаріюча спортивна душа тішиться від радості. «Тут дуже гарні і перспективні діти, — давно помітив тренер. – Вони стрункі, гарної спортивної статури. У Києві багато повних дітей. Плавання для них – це, здебільшого, засіб схуднути. Гуцульським дітям батьки і природа дали добрий потенціал для того, щоб стати сильними і видатними плавцями».
Та не тільки спортивними досягненнями марить пан Михайло. Найбільша його мрія – навчити плавати якомога більше дітей. Адже саме через невміння триматись і правильно поводити себе на воді так часто тонуть українські діти.
«Лежачі поліцейські»
Водночас Михайло Бович відкрив ще й «другий фронт» – бореться за неухильне дотримання Правил дорожнього руху у наших містах і селах, тому наполягає на облаштуванні біля навчальних закладів пішохідних переходів і «лежачих поліцейських». До цієї безкомпромісної боротьби його спонукав гіркий досвід. Михайло Петрович багато років працював тренером у дитячій спортивній школі Олімпійського резерву у місті Києві, що діяла при Спортивному Клубі Армії. У ній навчалось багато дітей – зміна нараховувала майже 400 хлопчиків і дівчаток. Лише після того, як двоє вихованців загинули під колесами автомобілів, біля школи було встановлено світлофор.
Тому для Михайла Бовича ця проблема є принциповою. Один бій на Косівщині він уже виграв – біля Рожнівської школи облаштовано пішохідний перехід і встановлено відповідні дорожні знаки. Однак на цьому ветеран спорту не зупиняється. Каже, що не заспокоїться доти, поки біля кожної школи району і на кожному жвавому перехресті доріг у місті Косові не буде встановлено «лежачих поліцейських». Його переконують, що це нереально, бо кожен такий гумовий бордюр упоперек дороги коштує майже 15 тисяч гривень. А він заперечує: «Реально». Вичитав у пресі, що на дорогах можна встановлювати бетонні «гальма» для любителів швидкої їзди. Вони дешеві, їх легко виготовляти. Написав про це начальнику обласного ДАІ. Чекає від нього конкретної відповіді.
Союз ветеранів
«Третій фронт» невгамовного Михайла Бовича – задум створити Союз ветеранів спорту Косівщини. На цю думку його наштовхнула трагічна доля уславленого і незмінного капітана футбольної команди «Спартак» (пізніше перейменованої на «Гуцульщину») Юрія Пошивана. Цей могутній і, здавалось, незборимий чоловік тривалий час був паралізований, як і його дружина. Долею улюбленця футбольних вболівальників переймались лише його рідні. Решті було байдуже. Михайло Бович і досі не може забути, як провідував безпорадного Юрка, бачить перед собою його сумні очі, повні сліз. Тому й вирішив об’єднати ветеранів спорту. Гуртом легше долати труднощі і хвороби, від яких ніхто не застрахований. В цій справі він теж знайшов однодумців: суддю міжнародної категорії з боксу Андрія Глібчука і голову правління ФК «Карпати» (Кути) Миколу Кушнірука.
Хочеться вірити, що невтомний і небайдужий Михайло Бович переможе на всіх фронтах своєї потрібної і справедливої боротьби. Йому буде набагато легше, якщо ми йому в цьому допоможемо.
Аліса Мудрицька.