Кохання
Я тебе не знаю,
Лишень трішки, змалку.
Серед цвіт-розмаю
Рано на світанку
Я тебе впізнаю
Серед квітів літа,
У зеленім гаю,
У суцвіттях жита.
Я тебе до танцю
Щиро му просити,
Щоб тебе впізнати,
Щоб приворожити.
Я до серця вічне
Пригорну кохання,
Бо воно – безгрішне,
Як зірниця рання.
Закохані
Біжать. У руках тримають
Оберемок кохання.
Спіткнулись. З мрійливих обіймів
Воно виринає,
Оте безкінечне, безхмарне бажання,
Що душу нестримно,
Так хоче до дна допити, втопити
У морі ілюзій, потоці терзань.
Його б лише пити… Ковтками… Та знай?
Куди воно піде? Заблукає, втече,
Чи душу зранену вмить обпече.
Постій, почекай. Повертайся… Іди.
Ні, краще тобі не вертатись сюди.
Забудь, оселися далеко. Не смій.
То де ж ти, кохання? Постій же… Постій…
Уляна Копчук
Facebook коментарі