У моїх друзів і колег по перу — творців часопису «Гуцульський край» — свято. Вихід у світ 1000-го номера. Це важливий ювілей. І як не привітати всіх причетних до творення газети з цією приємною подією! І як не побажати наснаги, щедрих творчих знахідок, гострого й об’єктивного пера!

Моя душа теж переймається святочністю ювілею, бо гордий і щасливий, що належу до когорти дописувачів і вболівальників за долю, авторитет і престиж рідної газети. Не применшуючи заслуг редакторів, дописувачів і видавців часописів, які виходять на теренах Косівщини, їх значимості і доцільності, треба сказати, що «Гуцульський край» був і залишається в масштабі району головною вагомою газетою.

Тому, подаючи у редакцію до друку свій новий матеріал, мимоволі, як той хлопчина, огортаюсь почуттями хвилювання і відповідальності. Адже коли цей, виношений в думках матеріал з’являється у свіжому номері газети, то це своєрідний вихід на районну трибуну. І тому відчуваю, що слово допису, замітки, кореспонденції, статті має бути продумане і виважене, актуальне, злободенне, об’єктивне. Якщо читач оцінює матеріал як потрібний і читабельний, — то на серці тоді маленьке свято.

У журналістській царині для мене був взірцем світлої пам’яті Ігор Пелипейко. Це був істинний журналіст, письменник від Бога, педагог за покликанням, науковець-ерудит, інтелектуал, нетитулований професор-академік. Безцінна його творча спадщина. Коли перегорнути підшивку газет за період від першого до тисячного номера, то з публікацій дослідимо, як Ігор Аполлонович невтомно, талановито трудився для піднесення авторитету і престижу «Гуцульського краю». Його матеріали можуть служити зразком написання для юних початківців-кореспондентів. Справді, ще не раз відчуємо, який духовний скарб втратили ми в його особі.

Ретельно стежу за творчим зростанням і друкованим доробком мистецтвознавців Марії Іванчук, Валентини Молинь, Йосипа Приймака. По-братньому радію їхнім успіхам і досягненням. Радію успіхам свого обдарованого молодшого колеги по перу з Рожнова Ярослава Щербаня. Хай йому щасливо стеляться «зелена вулиця» й відкриваються широкі обрії у світ друкованого слова!

Треба віддати належне активній творчій діяльності талановитого фотохудожника, члена НСЖУ Богдана Штундера. Його професійні фотокомпозиції, вишукані світлини — оздоба й окраса газети. Хай і надалі благословиться Богданові Васильовичу на вдалі творчі пошуки й знахідки.

Приємно спостерігати, коли перехожі зупиняють свій погляд на свіжому номері газети, який вивішують у вітрині біля редакції. Теплішає на душі, коли чуєш, як у кіоскерів запитують: «А є в продажу «Гуцульський край»? Любо дивитись, як в читальних залах районних бібліотек для дорослих і дітей та інституту вчителі, учні, студенти зосереджено, допитливо працюють з підшивками газет «Гуцульського краю», готуючи реферати, творчі роботи.

Не раз читаю газети «Верховинські вісті» і «Голос Покуття» сусідніх районів і порівнюю з нашою рідною. В часописах сусідів є своя енергетика, є чого в них повчитись. Але своя, як кажуть, ближче до душі. Хотілось би бачити її в майбутньому кращою, улюбленішою в народі. Захмарюється настрій, коли з номера в номер переноситься на шпальти зла енергія сварок, озлобленості, ненависті. Повірте, що скромні замітки про проблеми культури, освіти, духовності і моралі, народної обрядовості, звичаєвості і фольклору дадуть більше користі. Зізнаймося, що наша районка набирає своєрідного обличчя тоді, коли в ній друкуються матеріали про гуцульське народне мистецтво та його самобутніх творців, про розвій аматорської діяльності та подвижників на ниві музично-пісенного мистецтва, про ужинки творчої молоді, про добре виховання в сім’ях, про наші духовні національні святині.

Тож з ювілеєм вас, друзі й побратими! Нових вам творчих ужинків на царині друкованого слова! Кожну нову свою публікацію пропускайте крізь призму серця і розуму, наснажуючи силою духу й оптимізму та щирим вболіванням за долю рідного краю. Хочеться вірити, що дружний колектив у цьому році зуміє подолати труднощі і вирішить свої негаразди. І ще одне побажання — щоб якнайшвидше запрацювала друкарня в Косові під орудою видавця-ентузіаста Михайла Павлюка, і газету друкували на місці, а не в сусідніх районах. З шаною і прихильністю

Іван Мисюк,
громадський кореспондент,
член НСЖУ

Facebook коментарі
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *