Колись у редакції була дописувачем Ольга Кіщук-Цибуліна. Але роки спливають дуже швидко. За станом здоров’я Ольга Миколаївна не надсилає нам своїх віршів та дописів. Але час від часу зідзвонюємось. Якось ми розговорилися і О.Кіщук розповіла трохи про своє життя.
Народилася вона у с. Річці у родині Кіщуків. Була наймолодшою у сім’ї. Своїх батьків не пам’ятає, бо вся родина, окрім дітей, померла від тифу. Ольга залишилася сама, у декілька місяців від народження. У її хресного батька тоді померла дитина, і його дружина годувала грудьми маленьку Олю. Так вогна вижила.
Четверо старших дітей доглядали за наймолодшою сестричкою. Дитинство було важким. Треба було все робити, ще й грошей заробляти, бо нікому було допомагати. Пішла вона до Василя Гипича з Вербовця, найнялася пасти корову і няньчити дитину. Коли заробила 75 карбованців, купила собі нижню білизну, якусь одежину і портфелик до школи. У Косові тоді був дитячий будинок чи інтернат, де навчалися сироти. О.Кіщук закічила тут 7 класів. Ді-вчина була наполегливою, добре вчилася, була спортсменкою, брала участь у різних заходах.
Потоваришувалася з дівчатами, з якими підтримувала дружні стосунки й у зрілому віці. Після школи навчалася у Заліщиках в училищі ремесел, де здобула спеціальність кравчині. У той час сиріт відправляли на цілину. Ольга Миколаївна чотири роки працювала у Казахстані. Вона іригадує, як з дівчатами йшли на танці, прив’язавшись одна до одної, бо страшні буревії штовхали їх на землю. Доброго й гарного одягну не було, тільки те, що вдалося пошити. Якби був матеріал, то могла собі змоделювати щось цікаве, але його не було.
На чужині зустріла свою долю, весілля було комсомольським. Повернулася молода сім’я до Прибалтики. У поїзді їх обікрали. Спочатку проживали у Латвії у чоловічої тітки. Без документів заледве влаштувалася О.Кіщук на роботу в ательє. Директор бачив, що у неї немає грошей і позичив їй 100 карбованців. Із зарплати віддавала борг частинами.
У колективі її полюбили, вивчила мову, завоювала авторитет. Вона не тільки виконувала норму, а й пере-виконувала. Коли Ольга Миколаївна завагітніла, вирішила повернутися на Гуцульщину. її директор вмовляв нікуди не їхати. Ще трохи треба було потерпіти і мала одержати квартиру. Але О.Кіщук вирішила остаточно повернутися на Батьківщину. Молода сім’я житла свого не мала, прийняла сестра у літню кухню, де не було меблів та інших вжиткових речей.
Якось облаштувалися, бо незабаром вона мала народжувати дитину. Повернувшись із пологового будинку, молода мама і малюка доглядала, і господарство вела, і шила людям, щоб заробити якусь копійчину. Важко було їй. Але Ольга Миколаївна звикла до труднощів і ніколи не нарікала на свою долю. З часом одержала квартиру, народила ще двох донечок. Спочатку влаштувалася на роботу в майстерню при Соколівському СТ, пізніше — побуткомбінат, страхову компанію.
Завжди була передовою і її фото було на дошці пошани. За сумлінну працю її нагороджували подяками і грамотами. Маючи трьох діток, встигала вдома шити людям зака-зи, робила сувеніри. Крутилася як білка у колесі. Крім цього, любила читати, писати вірші, а також матеріали до газет. У цьому во на знаходила розраду.
Роки спливали, діти підросли.
Завжди мріяла, щоб їм легше жилося. Допомагала чим могла. Всю свою любов і ласку, яку колись не одержала, віддавала Вікторові, Світлані і Наталії.
О.Кіщук-Цибуліна овдовіла, але її опорою стали діти. Дякує Господові, що має добрі і люблячі доньки. Великим тягарем і страшною втратою для неї стали передчасна смерть сина, пізніше — онука. Але тішиться, що має онуків і маленьку правнучку, яких дуже любить. Ольга Миколаївна завжди з нетерпінням чекає їх в гості. їхні візити зігрівають згорьовану душу. Навесні цього року Ольга Кіщук відзначила свій 80-й ювілей. Через хворобу писати вже не може, але улюблену районку та інші газети чекає з нетерпінням.
Вікторія Кушнірчук.
«Гуцульський край», №35, 28.08.2020 року