Присвячується світлій пам’яті М. В .Лучка
Дорогий читачу, право на цю публікацію дала мені успішно завершена цього року археологічна розкопка в с. Шешорах (на Царині) і попередні публікації про неї у газетах «Галичина», «Гуцульський край», «Сільські вісті» (1992 р.).
Йдеться про двадцять років патріотичної, безкорисливої, самовідданої, послідовної, вдумливої, старанної, терплячої, фізично важкої і в екстремальних умовах фізичної праці.
Мені хотілося внести бодай дещицю в історію розвитку рідного села. Нині авторитетно стверджую, що мені вдалося археологічним способом встановити витоки Прокурави в часі й просторі.
Мені довелося по-справжньому оцінити прадавні інструменти: сокиру, молот, зубило, кирку… Хоча печеру лупала і засипала громада, а розкопки проводив я один. Я вживався у цей об’єкт так, як входить в образ свого героя актор.
Печера, яку я досліджував, була не тільки засипана, але й затоплена. Тому для подальшої успішної роботи треба було відвести воду з джерела, що витікало з тунелю. Це забрало у мене чимало зусиль, часу і матеріальних витрат. Але я впорався із цим завданням.
Більшість жителів села на початку 1990 року навіть не знала, що у них є Довбушева (а вірніше сказати Даж-Божа) печера, де вона знаходиться. На той час не залишилось жодного знаку від неї. До 250-річчя трагічної загибелі легендарного Олекси Довбуша я вичистив печеру, в коридорі поклав тротуар, вставив одвірок, прибив до нього металеву меморіальну дошку, виготовлену в Косові. З 1995 по 2009 роки жодна людина не спромоглась піти й почистити коридор – підтримувати в порядку вже готову роботу.
Так, дорогий читачу! Для обивателя кожний день – кінець світу, а в егоїста щодня — наполеонівські плани. Для нього праця для громади, для прийдешнього України – святотатство. За двадцять років жодна душа так і не зголосилась допомогти мені в розкопках. Іти працювати на Даж-Божу печеру – сором для ґаздів…
Нагадаю, що Даж-Божа печера висічена пращурами (родом племені карпів) у кам’яній ущелині в масиві крем’яної гори — від рогу хребта Корми–Тура на південному схилі. Грандіозна підготовча робота закінчувалась двома невеликими приміщеннями у чоловій суцільній скелі: 27-метровим тунелем, спрямованим на Північний Схід, і високим дугоподібним приміщенням довжиною 6 метрів. До них підводить 12-метровий коридор, ширина долівки якого становить 1,2 м. Коридор спрямований з Півдня на Північ. Мене вразила довжина коридору з прямовисними десятиметровими стінами. Для чого було древнім зодчим лупати дванадцятиметровий тунель до якихось невеликих приміщень, вибирати величезну масу каменю? За законом логіки, коридор мав би закінчуватись об’ємистим просторим приміщенням для укриття племені в час небезпеки та зимової стужі.
Отже, коридор таїв у собі таємницю… А яке призначення мав земляний котел-амфітеатр, який примикає до струмка біля входу в кам’яну ущелину і знаходиться на віддалі 60 метрів від означеної Довбушевої печери? Це спонукало мене знайти щось подібне в іншому місці, щоб увесь комплекс склав єдину систему. А якщо це справді система, то вона вимагає серйозного наукового дослідження й узагальнення. І таку систему я виявив у сусідніх селах. У Прокураві і Брустурах є стоянки, схожі на шешорсько-царинську: примикають до потоків, мають тунелі. У Космачі (на Аршиці) – стоянка верхова, довжелезна, у вигляді висохлого річища, має чотири тунелі. В одному із них Довбуш переховував скарби. Коли коронний гетьман Штефан Потоцький організував для Довбуша військову облаву, Олекса вивіз скарби із Аршиці в Чорногір’я.
Стоянки викопані пращурами (родами племені карпів) у ті часи, коли Карпати були вкриті суцільними пралісами, тому відображають мисливський уклад життя. Це свого роду великі утеплені землянки, де рід племені побутував. Ці стоянки є епіцентрами утворення майбутніх сіл. На часі — означити ці стоянки пам’ятними знаками, занести в реєстр історичних пам’яток району і туристичних маршрутів. А як карпи стали гуцулами – предмет уже іншого дослідження.
Що собою являє на сьогоднішній день названий об’єкт? Його треба розглядати в комплексі зі стоянкою людей, яка знаходиться поруч. Це комора для збереження дичини, у якій могло вміститися із запасом м’яса на місяць. Є тут оборонні приміщення: зліва — високе дугоподібне приміщення довжиною 6 метрів (стоянка для воїнів, вартівня), 7-метровий тунель (місце укриття мешканців стоянки) і 12-метровий коридор, третину якого займає комора. Комора – це колодязь, викопаний у кам’яній товщі, глибиною 7 метрів. В коморі встановлена драбина, бильця якої зроблені з кедра і затиснуті між двома бічними вертикальними стінками. При нападі розбійників таку довгу й глибоку яму перестрибнути ніхто не міг.
На дні комори з двох боків зроблено карниз висотою 0,4 метра, на який, очевидно, клали дошки, а на дошки – туші забитих тварин. На одному з карнизів я знайшов розсипане дерев’яне відерце, з якого мисливці обливали туші сировицею.
У коморі я знайшов уламки 5-метрового жолоба, яким вода із джерела з тунелю виводилась у потік. Знайшлось кілька колених дощок, різної ширини, довжини і товщини. Це вказує на те, що вже тоді стоянка була укрита драницями, а на зиму утеплювалась ще й хвоєю. Під каменем на потоці біля входу у печеру я знайшов бойовий топірець, що підтверджує перебування тут опришків під орудую Довбуша.
Нагадую читачеві, що печера вилупана у кам’яній ущелині, у недоступному з усіх боків місці. Має дві застави із кордону допуску. На першій заставі була зроблена кашиця із шлюзом, яка створювала плесо глибиною 2-2,5 метра. І таким способом запирався вхід до комори знизу, по течії струмка. Ще й зараз у цьому місці із дна струмка стирчать кругляки, з яких була зроблена міні-гребля. Від шлюзу вода лотком подавалась на стоянку.
Біля входу в коридор височів стрімчак. До нього примикає широка поляна. З неї з усіх боків добре проглядався підхід до стоянки й комори. Ця поляна є першим і найстарішим полем с. Шешорів, яке виробив рід племені.
На початку 700-х років до Р.Х. Даж-Божа печера була готова. На той час вона виконувала функцію неприступної фортеці серед дрімучого лісу. Вона може багато розповісти про давню мисливську культуру мешканців Карпат, уклад їхнього життя, духовний світогляд, тому є унікальною знахідкою для істориків. Підтвердженням цього є кам’яний стілець, який знайшов Василь Киселичук у зарві біля гуку с. Шепіт після п’ятиденних проливних дощів у липні 2008 року. На сидінні викарбуваний у повний зріст мисливець, який біжить і списом убиває зайця. Стільцю щонайменше 10000 років. Картина мисливського життя наших предків виконана надзвичайно талановито. Це перший безіменний живописець с. Брустурів, який увіковічив навіки своє ім’я. І треба висловити глибоку вдячність Василеві Киселичуку, який знайшов і розмістив цю унікальну пам’ятку археології у своєму домашньому музеї старожитностей на присілку Рушорі в с. Космачі.
(Продовження – у наступному номері «ГК»).
Василь Петрів,
член Національної спілки художників України, народний майстер,
с. Прокурава.
Археологiчнi дослiдження Косiвщини просто не проводились, а тому iсторiя нашого краю ще дуже мало вивчена.
В лiтописах древноii Русi теж дуже мало сказано про гуцульщину, однак на одних ентузiастах теж небагато що можна вивчити.
Менi здаэться що цим потрiбно занятися iсторикам Прикарпатського унiверситету.