29 січня 1918 р. загін студентів-добровольців на чолі із сотником Омельченком спробував зупинити наступ військ більшовиків під командуванням М.Муравйова на Київ. Студенти ціною свого життя змогли на декілька днів затримати наступ Червоної гвардії.
«В Крутах психологічно й хронологічно починається в нашім житті тип новітнього українця», — сказав Євген Маланюк.
Крути – це велика трагедія, гірка втрата нашого народу. Її довго замовчували ідеологи та історики колишнього СРСР. Але крізь товщу років калинове гілля з осквернених могил героїв, хоч як його не викорчовувала рука Каїна, продовжувало вибухати гронами болю, нагадуючи, що це трагедія не мертвих, що це трагедія живих. Подвиг юних героїв-крутян став першим у ХХ ст. героїчним актом самопожертви на захист першої у новітній історії Самостійної Української держави.
Найвище щастя – вмерти за Отчизну
Промова Михайла Грушевського під Центральною радою на похороні січовиків студентського куреня 19 березня
«Dulce et decorum pro patria mori! Солодко і гарно вмерти за отчизну!» — каже латинський поет, поезії котрого були шкільною книжкою тих, котрих тепер ховаємо. Солодко і гарно! Се затямили вони — і не опустили тої рідкої нагоди, яку давала їм нинішня велична хвиля відбудовування нашої держави і охорони вільностей і прав нашого трудящого люду. Вони стали грудьми за свою батьківщину і мали щастя полягти головами в сій святій боротьбі.
Велике щастя згинути так, в боротьбі, а не дезертирами, не нейтральними, не замішаними в юрбі страхополохами, що безплатними пасажирами силкуються прослизнути в нове царство української свободи. Велике щастя окупити своєю кров’ю забезпечення сеї свободи!
От у сій хвилі, коли провозяться їх домовини перед Центральною Радою, де протягом року кувалась українська державність, з фронтону її будинку здирають російського орла, ганебний знак російської власті над Україною, символ неволі, в котрій вона прожила двісті шістдесят з верхом літ. Видно, можливість його здерти не давалась даремно, видно, вона не могла пройти без жертв, її треба було купити кров’ю. І кров пролили сі молоді герої, котрих ми нині проводжаємо!
Вони щасливі, що могли купити своєю кров’ю такі вартості своєму народові!
Батьки, брати, сестри тих, котрих ми сьогодні ховаємо! Стримайте сльози, що котяться з ваших очей, як стримую я. Бо ж ті, котрих ви ховаєте, доступили найвищого щастя — вмерти за отчизну! Їх слава і вдячна пам’ять про них житиме з нашою свободою разом, серед народу нашого однині довіку!
Підготувала до друку завідувач Косівського філіалу обласного музею визвольної боротьби ім. Степана Бандери Людмила ЛУКАНЮК.