Зима. Різдво. Веселі дзвони.
Пучками китиць майорять гривасті коні.
А дорога – летить у далеч, без сліду.
Замети білі… І ні слова…
Про місяць, небо і зорю.
Он там, здаля, заблима вогник –
Жевріє ледь, немов іде,
Чи то хатинка-придорожник,
Чи хтось заметами бреде.
Ледь чутно, звуки донеслися:
— Конячко, тпру! Ти зупинись!
Спаситель світу народився!
Вкраїнський люде, веселись!
Колядники… Таємне дійство йде снігами.
Здалека чутно голоси.
— Колядники! Христос із вами,
З початку світу й на віки.
— Беріть мене, беріть з собою,
Піду новину сповіщать,
Тарас Шевченко я, з неволі,
Втомився, друзі, я мовчать.
Ви – вільні, в вільній Україні,
Вам тільки братись до ладу.
У вишиванках, у калині,
Вертеп, колядки… Не збагну,
Чому ж так зрідка чути співи?
Позамикались по хатах,
Чому душею ви сплісніли,
Чому нечистий у думках?
Виходьте всі колядувати,
Не для збагачень – для душі,
Христа рожденного вітати, —
Різдво на небі, поспішіть!
Серця відкрийте, заспівайте:
Угору йде ангельський спів.
Христос рождається! – вітайте,
Осанна – сотні голосів.
Христос у яслах, поміж нами –
Несіть по світу новину.
Христа вітайте колядками,
Всміхніться радісно Йому!
Уляна КОПЧУК,
м. Косів.
Фото Ярослава Тимофійчука