Повімо про людей «знакових»… Яким не байдужі становлення твоєї держави, честь роду і народу, які кожнодневним інтелектуально-духовним подвижництвом, а почасти — і ревною жертовністю, тримають національне українське піднебесся, вочевидь суголосячи отому Каменяревому життєствердному постулатові — «Кожен думай, що на тобі міліонів стан стоїть, що за долю міліонів мусиш дати ти отвіт…».
Ці світоглядно-креативні домінанти проступають сутнісною характеристичною ознакою знаного на Прикарпатті громадсько-політичного та культурно-просвітницького діяча, людини подиву гідної креативності та безальтернативних реалізаційних спосібностей — Миколи Васкула.
Народився він у селі Баня-Березові 1958 року на самий другий Святий вечір, в передніччя Богоявленської Водопосвятної таїни, у час, коли український християнський люд заледве підводився від ще нещодавнього немилосердного комуно-більшовицького потовкмачення, але все ж продовжував вірити у подальшу власну волелюбну місійну долю.
Малий Миколка виростав у середовищі чистоджерелля правічних народних традицій, де повсякчас і всюдивсюдь лунала народна пісня, смичкувалася колоритна музика, щовечір’я котилися переливи гойних парубоцьких чи газдівсько-косарських пісень, звукодріб іскрометних цимбалів звихрював запальні «гуцулку», «аркан» чи «березунку», а березуни, попри непрості часи, провадили оригінальні працевідпочинкові толоки, лупейки, музики, празники, отпусти, вінки, весілля тощо, вкотре потверджуючи свою одність і єдиномисліє.
Навчався у сільській восьмирічці, а згодом, упродовж двох років, мірчив неблизький шлях до Середньоберезівської середньої школи, де належно заклалися основи світогляду вдумливого і наполегливого у здобутті добротних знань юнака. Упродовж навчання помітно вигранювались організаторські спосібності, позаяк ще і в ті часи педагоги відзначили непересічний лідерський талант індивідуальності учня — тому й доручали “йому очільництво тодішніх молодіжних структур, де він здобув неабиякий авторитет як у середовищі однолітків, так і у наставників.
Тому і спрямував власні подальші інтелектуальні зусилля у напрямі здобуття вищої освіти. Однак тодішня недремна кадебістська система двічі ламала мрії Миколи стати студентом, зіпхнувши у Прокрустове ложе «неблагонадійників», позаяк п’ятеро найближчих родичів були членами ОУН та воїнами УПА. Тож довелося два роки «кирзакувати» простори «вєлікой і нєдєлімой», однак уставна армійщина аж ніяк не вихолостила його найкращих посутнісних якостей, а навпаки — загартувала, навчила тривких основ самоорганізації, пунктуальності та відповідальності. В досил ще й власною харизмою зумів довести свою непересічність: за короткий час він проходить шлях від командира відділення до виконуючого обов’язки старшини роти, вкотре потвердивши аксіомат про лідерський феномен українців у мілітарних структурах тодішньої імперії.
Зрештою, вроджена наполегливість березуна дає свої результати — і Микола стає студентом історичного факультету Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім.Василя Стефаника. Непростим, гадаємо, у часи брежнєвсько-сусловської ідеологічної пропагації був сам процес об’єктивного вивчення історії, зокрема — української. Із сумліннєвою оскоминою несправедливості у відношенні офіціозу до твого істинного національного літопису доводилось вивчати його «поміж рядками», пускати «попри вуха» сомнамбулічну комуністичну фантасмагорію, коли чітко усвідомлюєш, що справжність далеко не така: вона у розповідях твоєї рідні, вистраждана поневіряннями сотень і тисяч твоїх земляків. Правда про справжнє, героїчне минуле твоєї нації звучала з уст ще живих повстанців, у велемайї сотень пісень про відчайдушний змаг борців за таку омріяну свободу, національну самостійність, позаяк народився і зростав у краї, де ці постулати не потребували доказових потверджень.
І саме тоді прийшов до усвідомлення, що свої знання, переконання і світобачення потрібно, не оглядаючись на не зовсім сприятливий для цього час, передавати підростаючому поколінню, яке пустити на манівці безпутнього прошкування — буде духовним злочином. Тому радо стає на учительську стезю у Яблунівській середній школі, викладаючи історію та основи правознавства. Впродовж п’яти років поєднує суспільствознавчу «дидаксалію» із покладеними на нього відповідальними обов’язками заступника директора школи з навчально-виховної роботи. У 1987 році його обрали делегатом V з’їзду вчителів України. Заслужено номінували почесним званням «Відмінник освіти».
З початком національного відродження кінця 80-х років активно включається у державотворчі процеси, займає пронаціоналістичну позицію, стає помітним діячем патріотичного руху краю. Бере участь в організації численних мітингів, виступів, громадсько-політичних і культурно-просвітницьких заходів рідного села, району, та й Прикарпаття загалом. Набуті знання, досвід, доглибні сутнісні переконання та виконавська самоорганізованість виогранюють із нього майстровитого трибуна, вдумливого та послідовного державника.
Дуже боляче, однак із розумінням ситуації допомоги родині, пережив власне дворічне закордонне заробітчанство, бо ж кравчуко-кучмівські «реформатори» таки довели національну освіту «до ручки», отож не одна тисяча педагогів поміняли класи на будівельні майданчики чи теплиці, а крейду і ручки — на чекани і лопати, тамуючи у душі біль за таку соціальну несправедливість.
Події Помаранчевої революції відкрили нові горизонти громадсько-політичної діяльності Миколи Васкула. Він — активний майданівець. Під час третього туру президентських виборів 2004 року очолив команду спостерігачів від Косівщини у м.Горлівці Донецької області. А вже із березня наступного року його призначили заступником голови Косівської районної державної адміністрації з гуманітарних питань. Однак, в 2010 році, після приходу до влади В.Януковича, з власної ініціативи йде з посади із-за світоглядно-принципових причин — не міг працювати у команді, верховні патрони якої загравали з Кремлем і розпочали масштабні зачистки усього українського, зокрема — в гуманітарній сфері. Такий стан справ небавом і призвів до всеукраїнської Революції гідності, на якій березівський небайдужець був майже весь період її тривання.
Надзвичайно болісно переживав через московсько-сепаратистську інвазію в Криму і на Донбасі, тому без вагань включається у боротьбу саме у найбільш ментально близькій його сутності царині місцевого самоврядування. Упродовж років він обіймав посади секретаря Баня-Березівської сільської ради та голови Яблунівської селищної ради. Тричі його обирали депутатом Косівської районної ради. На виборах 2020 року був обраний депутатом Яблунівської селищної ради, а у травні наступного року його призначили на посаду начальника відділу молоді, спорту, культури і туризму.
Микола Григорович, обіймаючи ці керівні посади, провів просто-таки титанічну роботу у напрямі реалізації і втілення дуже важливих проектів. Він, як історик, патріот і громадянин, чітко усвідомлював, що без споминів про минуле, без пошанування героїчних подій і їх творців — наше майбуття може заввиграшки канути в Лету національного безпам’ятства.
Під його орудою вдалося встановити погруддя Тарасу Шевченкові у м.Косові та Степанові Бандері — у с.Середньому Березові (до речі, єдиний монумент провіднику ОУН на Косівщині). Активно долучався до спорудження монументального ансамблю «Борцям за волю України» у Косові, модерував урочистості з його відкриття у 2007 році.
Ініціював і довів до логічного завершення встановлення пам’ятного хреста та огорожі на могилі жертв комуністичного терору у Яблунові (освячено у серпні 2021 року). Подібно ж із конструктивної ініціативи п.Миколи споруджений пам’ятник повстанської слави в Лючі-Рушорі на місці переможного бою Берегівської сотні УПА під орудою Мирослава Симчича «Кривоноса». Так само Микола Васкул щоріч виступає організатором традиційних автопробігів березівськими теренами, приурочених Дню героїв, ініціатор символічної ходи-пам’яті з Нижнього Березова до Яблунова на вшанування ювілейної дати Івана Франка. З періоду московського повномасштабного вторгнення улився в ряди місцевої територіальної самооборони, активний волонтер, займається збором і відправленням необхідних гуманітарних вантажів на передову.
Осібною, щедро наповненою життєвою сторінкою Миколи Васкула є його культурно-просвітницька діяльність у рідному краї. Під час учителювання у Яблунівській школі він очолював місцевий осередок «Просвіти», був одним з ініціювальників постання знаного в Україні народного аматорського хору під орудою Василя Чукура, був співаком цієї капели. Неодноразово його обирали членом президії Косівської районної організації «Просвіта», започаткував утворення та координує Косівський районний клуб інтелігенції ім.Ігоря Пелипейка.
Він — безпосередньо причетний до постання народного фольклорного ансамблю «Злагода» і народного самодіяльного театру мініатюр «Веселі баньини» Баня-Березівського будинку культури. Брав участь у творенні та є активним учасником аматорського чоловічого вокального ансамблю «Кришталь» — гурту із неповторною голосовою гамою, без участі якого не відбуваються жодні поважні місцеві фестини, конкурси та фестивалі.
Микола Васкул — це так само успішний науковець. Він доглибно дослідив історію Яблунова (чимало матеріалів було опубліковано), а зараз працює над краєзнавчо-публіцистичною розвідкою «Березови: роздуми про історичну долю». Чимало його найрізножанровіших дописів ми зустрічаємо в часописах, таких як журнал «Гуцульщина», газети «Освіта України», «Галичина», «Гуцульський край», «Освітянський вісник», «Живиця» і «Криця» (приостанні зазначені два часописи упродовж певного періоду перебували під його редакторською опікою). Закономірно, що Миколу Васкула вже давно радо і заслужено прийняли в Національну спілку журналістів України.
Воістинно титанічна, почасти, можливо, і не завше помітна для околу праця, яку п.Микола чинить кожнодневно — наполегливо, якісно, без жодних нарікань на якісь там труднощі, бо належно усвідомлює своє власне призначення на цій землі і велику місію в ім’я утвердження нашої Великої України. Подальших звершень Миколі Григоровичу на цьому шляху!
Микола Сулятицький,
начальник відділу молоді, спорту, культури і туризму Яблунівської селищної раді
«Гуцульський край», №2, 13.01.2023 року