Творив для людей добро і красу.
Цього року, 6 червня, відомому мистецтвознавцеві, члену Спілки художників, заслуженому працівнику культури України Олексієві Григоровичу Соломченку виповнилось би 90 років від дня народження. Творець слова при житті світив яскравою зорею таланту людям та мистецькій творчій молоді.
Йому пощастило розміняти дев’ятий десяток літ, а згодом тихо піти за обрій – у вічність. Та хтось мудро сказав: поки живе людська пам’ять, доти живе людина. Олексій Григорович живе в своїх книжках, журнальних і газетних статтях, в пам’яті своїх вдячних вихованців.
Неабиякою популярністю у шанувальників декоративно-прикладного мистецтва користуються його унікальний альбом «Народні таланти Прикарпаття», брошури «Гуцульське народне мистецтво та його майстри», «Сучасні народні художні промисли західних областей України». Лебединою його піснею була солідна авторська книжка «Українські писанки Карпатського регіону». Це своєрідний підсумок більш як 40-літньої збиральницько-дослідницької і науково-мистецької праці.
Більше 50 років Олексій Григорович Соломченко навчав і виховував майстрів декоративно-прикладного мистецтва як викладач історії мистецтв, народного орнаменту, народних художніх промислів та рисунка.
17 років О.Г.Соломченко незмінно очолював престижний та унікальний на той час навчальний мистецький заклад – Косівське училище прикладного мистецтва. Щоб мати право когось вчити, виховувати, сам пройшов велику школу. У 1956 р. успішно закінчив Ленінградську Академію мистецтв. У 1960 р. Олексій Григорович закінчив аспірантуру при інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т.Рильського Академії наук України. В горнилі багаторічної благородної педагогічної праці О.Г.Соломченко жив бажанням щедро роздавати молодій зміні скарби свого серця, дарувати знання, запалювати допитливістю, надихати на творчість.
Олексій Соломченко народився 6 червня 1920 року у багатодітній родині коваля Григорія Соломченка у селі Казимирівка (нині Горохове) Київської області. По закінченні неповної середньої школи у 1936 році став студентом Одеського художнього училища. А далі наполегливо підвищував свій мистецький, естетичний і освітній рівень в Академії мистецтв (Ленінград, а нині Санкт-Петербург) та аспірантурі.
Олексій Соломченко склав програму «Народні художні промисли», за якою й досі навчається мистецька юнь Косова, Вижниці, Ужгорода, Львова. Світлої пам’яті невтомний і талановитий мистецтвознавець за життя опублікував більше 900 науково-мистецьких статей у фахових і популярних журналах та газетах. Він був автором путівника «Скарбниця народного мистецтва Гуцульщини» для музею Косівського училища прикладного мистецтва (нині інститут). У книзі «Горно» (збірник для школярів) було вміщено вісім Соломченкових матеріалів про митців гуцульського краю.
Добрий слід Соломченкових діянь – музей колишнього училища (нині інституту) — справді щедра унікальна скарбниця гуцульського народного мистецтва, окраса і гордість цього закладу та всієї Гуцульщини.
З 1945 року і до останніх днів свого життя Олексій Григорович очолював цей музей — своє дітище, щораз постійно збагачуючи і доповнюючи його колекцію новими надходженнями. При житті О.Г.Соломченка в музеї було зібрано й систематизовано понад три тисячі цінних та оригінальних експонатів.
За словами відомого кераміка Василя Стрипка та кандидата мистецтвознавства Олега Слободяна, завдяки шанобливому ставленню Олексія Соломченка до культових споруд і щирому прагненню зберегти народну культуру як феномен (а це було ще за тоталітаризму, розгулу войовничих атеїстів) ним та Галиною Кивою було врятовано від знищення класичний взірець іконопису та різьблення на дереві – іконостас москалівської церкви Святого Василія Великого в м. Косові. За рекомендацією мистецтвознавця та Галини Киви, до авторитетної думки яких прислухались чиновники, іконостас накрили тканиною – драпуванням, а приміщення церкви було, на щастя, віддано не під склад, як планувалось, а під експозицію краєзнавчого музею. Таким чином, Олексій Григорович і Галина Яківна зберегли від руйнування унікальну пам’ятку архітектури і культури. Іконостас залишився неушкодженим.
Олексій Соломченко був прихильником духовності не на словах, а на ділі. Він завжди біля серця носив образочок Матері Божої з Ісусиком. Для нього то був своєрідний талісман, духовна реліквія.
О.Г.Соломченко був учасником Другої світової війни. В одному з боїв під Брестом він отримав тяжке поранення і контузію. Мав чимало бойових і трудових нагород.
У повоєнний 1945 рік його було направлено на Косівщину. Більше півстоліття він вірно й самовіддано служив горянам, з якими так зріднився, своєю педагогічною та просвітянською працею, громадською діяльністю, творчістю.
На Косівщині О.Г.Соломченко знайшов свою долю, пізнав ціну щастя, радощів і мук творчості, тут розкрилився його талант, тут утвердився як майстер слова, знавець мистецтва, педагог, художник. Щирість, безпосередність його характеру передавалася усім, з ким він працював. Він вмів створити атмосферу творчого пошуку. Своєю довголітньою подвижницькою працею, широкою ерудицією, глибоким знанням педагогічного та мистецтвознавчого фаху він здобув заслужену шану й повагу.
Не один вихованець, в тому числі й автор цих рядків, може щиро зізнатись, що від спілкування з Олексієм Григоровичем як митцем і людиною ширшав світогляд.
На його лекції з історії мистецтв, народного орнаменту, народних художніх промислів ми йшли як на свято. Він сипав словами, як перлами. Коли розповідав про космацьку диво-писанку, очі його сяяли. Він випромінював добру енергію. Свої цікаві бесіди унаочнював репродукціями картин, демонструванням діафільмів, використанням епідіаскопа, кольорових слайдів. Як на той час, це була прогресивна методика.
В Олексія Соломченка чимало послідовників. Більше 50 колишніх його учнів стали членами Національної спілки художників України та членами НСМНМУ. Багатьом присвоєно почесне звання «Заслужений майстер народної творчості України». Серед його колишніх вихованців є відомий художник-керамік, Шевченківський лауреат Михайло Озерний. Багатьом присвоєно звання лауреатів мистецьких премій району, області, України. Сам же О.Г.Соломченко був удостоєний звання лауреата районної мистецької премії ім. Юрія Шкрібляка (до речі, він став її першим лауреатом). В поважні роки йому було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України».
Коли мені було хмарно на душі, я шукав зустрічі з Олексієм Григоровичем. Для мене це була людина, з якої хотілось брати приклад у житті і творчості. Мені неодноразово доводилось бувати в домівці (квартирі), що навпроти колишньої будівлі дитячої школи мистецтв. Вона нагадувала своєрідний музей. Тут годинами можна було милуватися привабливими рукотворними речами, дбайливо й ретельно зібраними гостинним і привітним господарем. А на стриху в нього були заховані численні розмаїті писанки. Він казав: «Це мої скарби, це моє багатство». Про феноменальну пам’ять О.Г.Соломченка можна було б багато розповідати. Закарбувався у пам’ять його виступ у районному Будинку культури. Він стояв за трибуною, підсвіченою настільною лампою, читав доповідь-лекцію про Т.Г.Шевченка з нагоди його роковин. Раптом в залі згасло світло. А лектор-доповідач, мовби нічого й не сталось, довів розповідь до завершення з таким же настроєм, пристрастю, як і починав. Якими ж оплесками тоді віддячили йому присутні в залі за ораторський талант і мудрість!
Олексій Григорович був закоханий у книги. Мав велику й багату книгозбірню, особливо, на теми мистецтва, культури. А на столику, як завше, лежали стосики улюблених його журналів «Народна творчість та етнографія», «Образотворче мистецтво» та «Жовтень», що згодом був перейменований на «Дзвін». У цих виданнях чи не найбільше друкувалось Соломченкових статей. Мій вчитель, наставник постійно працював над собою, займався самоосвітою і нагадував мені вічного студента.
Іван Мисюк,
член НСМНМУ та НСЖУ.
Стаття правдива.Людина ця була саме такою.
Та мене більше зацікавив автор статті.Якщо можливо з ним навести контакт, прошу посприяти.
Галина Крилова-Поважняк.