Її грою на фортепіано захоплювалися Іван Франко та Леся Українка.
…У Яворові її звали «панною». І не лише тому, що була незаміжньою (старша сестра Ольги Окуневської – Наталка – теж померла дівою, але так її ніхто не називав). В це визначення вкладалася не іронія (на що схильний сільський люд), а глибока повага до видатної особистості, хоча істинна велич цієї скромної жінки ніколи не була осягнута в повній мірі ні в Яворові, ні далеко за його межами…
У відомій коломийці «Ой не тото, брате, гуцул, шо погуцулився, але тото, брате, гуцул, шо в горах родився» закладена сутність видатної піаністки Ольги Окуневської. Бо хоча вона й народилася у приїжджій священицькій родині, але таки в Яворові. Тут навчалася у сільській школі, провела дитячі роки і більшу частину свого зрілого життя, зрештою померла і похована в цьому селі – хто може заперечити, що була вона істинною гуцулкою?! Шкода лише, що згадують про неї в ювілейні роки, як от 2010-го – 135-річчя від дня народження та 50-річчя з дня смерті. Але такі вже ми є.
Наймолодша дитина Іполита і Теклі Окуневських, Ольга прийшла на цей світ 1875-го року і росла в тіні слави старших братів – Теофіла і Ярослава, яких знали й цінували не лише в Австро-Угорській імперії, але й за межами цієї держави. Її дитинство, однак, легким і безтурботним не назвеш: ким би не були твій батько, брати і сестри, але залишитися без материнської опіки у віці кількох місяців – кривда непоправна. Жодні документи не повідомляють, а спогадів немає зовсім, яким чином і під чиїм впливом захопилася юна Ольга музикою, та й ще грою на фортепіано – інструменті, про який тоді на Гуцульщині ні сном ні духом ніхто не відав!
Марія Паращук розповідала, що в родинному альбомі Окуневських було багато фотографій Ольги, але їх «розтягнули» «шанувальники й дослідники», котрі обіцяли все й негайно після копіювання повернути, та досі не зробили цього. Тому в Косівському районі зараз ще загальнодоступна лише одна світлина Ольги Окуневської, де вона зафіксована з батьком і сестрами, причому зроблене це фото не пізніше 1892-го року (в 1993-му її старша сестра Емілія помре від туберкульозу).
Дослідниця Марія Будз повідомляє, що Ольга Окуневська навчалася у Віденській консерваторії, а згодом (4 роки) – в Києві, у самого Миколи Лисенка. Важко узгодити всю цю хронологію, бо вже у віці 23 років вона — знана виконавиця, концертмейстер «самої» Соломії Крушельницької. Як згадував композитор Станіслав Людкевич, йому з великими труднощами вдалося організувати короткий виступ піаністки на знаменитому ювілейному вечорі Івана Франка 1898-го року, який був вислуханий з величезним задоволенням всіма присутніми і зустрінутий оваціями.
Під час стажування у Києві Ольга познайомилася з багатьма діячами української культури і, зокрема, з Лесею Українкою. Є всі підстави твердити, що їхні стосунки переросли у справжню дружбу: їдучи на лікування у Буркут, 21-22 липня 1901 року, і знаючи, що у Яворові перебуває її подруга, поетеса провела, як вона написала до Ольги Кобилянської «півдня і один ранок (ну, і ніч між тим, звичайно. – Авт.)» в священицькій резиденції отця Окуневського, зазначивши, що «п.Ольга нам досить грала… і було так привітно та мило». При цьому Леся відмітила значний професійний ріст піаністки: «…грає далеко ліпше, ніж було в Києві». Таким чином на той момент (літо 1901-го) знаменитий рояль Ольги Окуневської вже знаходився у приміщенні резиденції. Після встановлення там меморіальної таблиці у 80-х роках минулого століття споруда частково була пошкоджена дивною пожежею (підгорів дах), оперативно розібрана і зрівняна з землею, аби повністю нівелювати пам’ять про значний культурний осередок у Яворові межі ХІХ-ХХ-го століть…
В 1902-му році о.Іполит Окуневський помер, і все майно його родини перебазувалось до будинку на межі присілків Широкий та Віпчинка-перша, який, хвала Богові, ще стоїть. Однак доля його не визначена, і скоріш за все в недалекому майбутньому він також буде втрачений для української культурної пам’яті, як це сталося вже не з одним аналогічним знаковим приміщенням.
Микола Мицканюк, передостанній власник будинку, в якому майже 40 років проживала Ольга Окуневська і де бували чимало видатних людей, подбав, аби на ньому була встановлена скромна меморіальна табличка (до речі, з помилковою датою народження).
В зеніті слави талановитого виконавця Ольга Окуневська обирає для себе педагогічну діяльність – навчає грі на фортепіано у дівочому ліцеї м.Перемишля. Після лихоліть Першої світової і невдалих спроб відновити українську державність (в чому активну участь брали її брати Теофіл і Ярослав), Ольга остаточно переїздить до Яворова. Все рідше і рідше звучить рояль у будинку на Віпчинці – окупаційна польська влада з підозрінням ставиться до артистки-українки і її послуг не потребує.
Про неї згадають вже після остаточного встановлення радянської влади, причому в двоякому сенсі – як про видатного музиканта і родичку… потенційних «ворогів народу», пам’ять про яких підлягала забуттю. З хрестів у Яворові та Городенці було збито епітафії, на яких згадувалося прізвище «Окуневський», Ярославів двотомник «Листи з чужини» (де про більшовиків і радянську владу нема ні слова!) вилучено з бібліотек і переміщено в пресловутий «спецхран». Отож, немає жодних сумнівів, що перед тим, як залучити Ольгу до викладання музики в Косові, її на «лояльність» ретельно перевіряли хлопці з НКВД-МГБ-КҐБ, і вони ж, мабуть, «порадили» не розміщувати жодних написів на скромному хресті після її смерті в 1960 році.
Майже 30 років (!) простояла безіменною її могила в Яворові, розташована поміж материною і сестриною. І лише з настанням Незалежності Микола Мицканюк встановив простеньку табличку з листового алюмінію, де вказано, хто спочиває в цьому місці. Як водиться в таких випадках, «громадськості» до цього діла нема. Вона, «громадськість» (куди слід зарахувати і автора цих рядків), зайнята вирішенням особистих справ і проблем, котрих є все більше і більше, і несть їм числа, особливо при зростанні загального добробуту – такі ми є, і нема на то ради. Нічого дивного, що ніхто у Яворові не подбав на початку 60-х про збереження документів славної піаністки, не зафіксував жодних спогадів тих, хто жив з нею по сусідству і знав багато такого, що втрачено назавжди.
Поклавши руку на серце, мусимо визнати: наша пам’ять про видатну землячку дуже куца, систематичної роботи з вивчення її біографії не ведеться, зусиль для збереження бодай того, що ще є, не робиться, мінімальних коштів на облаштування могили Ольги Окуневської не знаходиться. Але раз на 5-10 років про неї згадуємо і виходить майже за Ліною Костенко: «А хтось постояв, хтось і поклонився // Оце і є наш пам’ятник тобі!?».
Буду щасливий, якщо громадськість таки повернеться лицем до своєї історії і хтось у Яворові (чи мо’ в Косові або Косівському районі) всерйоз займеться реконструкцією документально вивіреної біографії не лише Ольги Окуневської, але її родини загалом, та подбає, аби будинок на Віпчинці став культурним осередком і місцем паломництва багатьох гостей – не так вже багато на теренах Гуцульщини знакових місць, які потребують справжньої, а не декларативної пошани і уваги.
Василь Гуменюк.
Яворів-Львів, лютий, 2010 р.
Шановний пане Гуменюк!
Зацікавлено прочитала Вашу статтю про Ольгу Окуневську.
Мене вже давно цікавить ця постать і все. що могли, ми про неї зібрали (на сьогодні).Її характеристика як піаністки дана у дисертації Оксани Дітчук про укр. вихованців Віденської фортепіанної школи. Стаття про О.О. надрукована у книжці З. Лабанців “100 піаністів Галичини” -Львів, 2008.
Цікаво було б погодити Ваші і наші матеріали про цю діячку. Н.Кашкадамова
п.Наталії КАШКАДАМОВІЙ
Шановна пані Наталія!
Дякую за увагу до мого скромного допису.
Буду радий поспілкуватися з Вами безпосередньо:
ласкаво прошу напишіть мені на електронну пошту
huwas@windowslive.com або зателефонуйте на номер 098-249-42-37. З повагою: В.Гуменюк