Коли повертаюся з навчання у Львові до свого маленького сонного Косова, мене переповнюють протилежні почуття. Радію, що побачуся з друзями, батьками, за якими скучила. Але і засмучуюсь водночас, бо щоразу ставлю собі питання: «Чим зайнятись? Куди піти?»
Прикро, дуже прикро за косівську молодь, яка не має де подітись, особливо взимку. Влітку простіше: є річка, гори, прогулянки і, звичайно, лавочки на площі… Взимку довго на вулиці не погуляєш! А знайти якесь цікаве заняття для себе у Косові важко. От і збирається молодь у центрі на площі, у дворах. Щоразу виникають конфлікти з мешканцями багатоквартирних будинків. Кому сподобаються сміття і гамір під вікнами? Проте спробуйте зрозуміти і молодь, яка не має де себе подіти, тому і «вештається» по вулицях, барах чи ресторанах. Ми не маємо де зібратися, посидіти і поспілкуватися, погуляти.
Це типова проблема всіх маленьких містечок. У мегаполісі завжди можна весело і з користю згаяти час: театри, виставки, цікаві акції, флеш-моби…
У нашому місті заходи для молоді практично не проводяться. Винятком є лише центр дитячої творчості, який час від часу влаштовує свята, вечорниці, дискотеки.
А от у сусідній Польщі в маленьких містечках часто проводяться молодіжні фестивалі… Хлопці і дівчата беруть активну участь у житті та розвитку своїх міст. Та й у Львові теж діють багато молодіжних організацій, де студенти мають можливість займатися творчістю, удосконалюючи себе і світ довкола. Наприклад, цікавими і захоплюючими є флеш-моби, які останнім часом набувають великої популярності серед молоді. Є багато груп, які часто влаштовують концерти і виступи, організовують цікаві акції.
А у нас? Коли востаннє у Косові виступав молодіжний гурт, проводився фестиваль тощо?
Є в цьому й наша вина. Сучасна молодь, відверто кажучи, мало чим цікавиться. Хіба що власним виглядом, одягом, косметикою! Улюблене для багатьох заняття — сидіти на дивані перед телевізором з кухлем пива в руках… Хлопці і дівчата занадто зациклені на стосунках, плітках, безглуздих розмовах…
Мало хто з моїх ровесників цікавиться, наприклад, музикою, літературою чи мистецтвом. Цей список можна продовжувати і продовжувати…
Цьому теж є пояснення. На нас впливають телебачення, Інтернет, батьки, школа, «виші». Велику роль у житті молоді може відігравати влада, але вона, здається, заплющує очі на проблеми підростаючого покоління…
Часто почуваєш себе сиротою у власній державі, у рідному місті. Виникає враження, що до нас немає нікому ніякого діла. А тим, які намагалися щось зробити, проявити ініціативу, зв’язали руки ще на початковій стадії їхніх добрих намірів і зусиль. У владних кабінетах добре навчилися міряти землю, рахувати гроші, але так і не звикли дбати про громадян.
Наше маленьке містечко перетворилося на будівельний майданчик. Там, де колись був парк і стояли лавочки, тепер височіють новобудови. У дворах теж немає де відпочити. Часто доводиться спостерігати, як молоді мами з візочками кружляють біля будинків чи крокують містом, бо не мають де посидіти з дітьми. Хіба так має бути?
Залишається сподіватися лише на себе, хоча і це, як бачимо, не надто надійним…
Тетяна Павлюк,
студентка І курсу факультету журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка.