Осінь… Щось загадкове і таємниче таїться у цьому слові. Восени неможливо вгадати погоду: світить сонечко, але не відчуваєш тепла. Осінь вражає своїми несподіванками і химерностями.
Люди вміють знаходити вихід з будь-яких ситуацій. Наприклад, коли холодно — ми одягаємося тепліше, коли падає дощ — ховаємося під парасолькою чи одягаємо дощовик. Що робити, як бути, коли на серці осінь? Коли там похмуро, холодно і безперервно падають дощі. І, здається, вже ніщо і ніхто не може серце зігріти. Коли ніхто не розуміє, коли нема з ким розділити своє тепло і, здається, що його вже не залишилося…
Кожному з нас відомо, що життя циклічне. Ми прекрасно розуміємо, що осінь — не вічна. Мине небагато часу й знову прийде весна, розквітнуть сади, заспіває соловейко свої улюблені мелодії і наповниться повітря приємними ароматами. Природа одягнеться у свій прекрасний одяг і любе сонечко знову подарує землі своє тепло.
Як же зробити так, щоб у наших холодних серцях відбулось щось схоже до подій у природі? Вихід є. У Євангелії від святого Луки написано: «Неможливе людям — можливе для Бога!». Господь Бог, створюючи людину, залишив у душі її місце для себе. І поки кожен із нас не заповнить цього місця Богом, не буде мати спокою і по-справжньому не буде щасливим. Тільки він здатний оживити наше серце…
Варвара Мерещук,
смт. Кути.