Прийняття Конституції України започаткувало становлення і розвиток нових галузей українського права, стало рушійним фактором для проведення багатьох науково-практичних досліджень, спрямованих на розробку та вдосконалення чинного законодавства. Торкнулося це і такого важливого правового інституту, як право інтелектуальної власності.
Необхідність закладення на рівні Основного Закону країни правових засад зазначеного інституту є перспективною і надзвичайно важливою, оскільки на сьогодні наукова, науково-технічна та інші види інтелектуальної діяльності стають більш пріоритетними, і саме їх результати визначають стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої держави. Тому розвинуті країни дедалі більше інвестують у розвиток науки і техніки, культури, тобто у розвиток інтелектуальної власності, яка стає за сучасних умов інтелектуальним капіталом, здатним здійснювати суттєвий вплив на економіку країни. Враховуючи цей факт, значної актуальності як для держави, так і для правовласників набуває питання належної організації та ефективного здійснення охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності.
На сьогодні це завдання вирішується через функціонування механізму охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності. Це комплексне утворення, що об’єднує у собі норми приватного публічного права, які, відповідно, утворюють приватноправові та публічно-правові підмеханізми такої охорони. Кожен з цих підмеханізмів, як ми розуміємо, має суттєві особливості, зокрема відрізняється один від одного системою суб’єктів, які наділені повноваженнями приводити їх у дію.
Приватноправовий підмеханізм охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, будучи врегульованим нормами цивільного права, приводиться у дію фізичними та юридичними особами, виходячи з їх бажання та потреб. Тобто його головна особливість полягає у тому, що він діє не постійно і обмежується, як правило, колом інтересів того або іншого правовласника. Виходячи з цього, стає зрозумілим, що дія періодично та обмежено функціонуючого приватноправового підмеханізму охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності має в обов’язковому порядку супроводжуватися та доповнюватися дією публічно-правового підмеханізму.
Публічно-правовий підмеханізм охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності — надзвичайно складне організаційно-правове утворення, що знаходить прояв та зовнішнє вираження у сфері публічного управління, особливості якої якраз і дозволяють надати цьому підмеханізму необхідних якостей та спрямованості. Зупинимося детальніше на аналізі цієї тези.
Публічне управління є відносно новим терміном, який прийшов у науку та практику управлінської діяльності на зміну поняттю «державне управління». Необхідність запровадження нової термінології пов’язується з низкою причин, серед яких: і відсутність у Конституції України терміну «державне управління», і необхідність введення до системи суб’єктів управлінської діяльності органів місцевого самоврядування, і потреба у переорієнтації напрямів та меж управліського впливу на суспільні процеси тощо. З такими підходами до пояснення необхідності зміни термінології, безсумнівно, можна погодитися, оскільки усі вони дійсно відображають сучасні тенденції трансформаційних перетворень даного виду діяльності. Найбільш яскраво ці тенденції виявляються під час аналізу ознак, властивих публічному управлінню.
Загальну спрямованість дії публічно-правовому підмеханізму охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, як і публічному управлінню в цілому, надає публічний інтерес, який призводить до необхідності таким чином підходити до його побудови та організації функціонування, щоб, з одного боку, були забезпечені потреби в охороні прав на об’єкти інтелектуальної власності усіх правовласників, а з іншого — інтереси держави та суспільства.
Говорячи про адміністративний примус, необхідно зазначити, що його використання у межах публічно-правового підмеханізму охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, у порівнянні з іншими методами управління, на нашу думку, є найбільш доцільним, а головне — найбільш ефективним, принаймні, в ідеальній моделі. Це пояснюється тим, що завдяки особливостям заходів, які входять до його змісту, можна одночасно досягти трьох цілей: по-перше, запобігти порушенням прав на об’єкти інтелектуальної власності; по-друге, припинити реально існуючі порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності; по-третє, притягти до адміністративної відповідальності осіб, винних у вчиненні таких протиправних дій.
З огляду на викладене, а також враховуючи аналіз практики діяльності суб’єктів, які беруть участь у реалізації публічно-правового механізму охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, можна дійти висновку, що їх управлінський вплив спрямовується на суспільні відносини, які виникають з приводу:
- створення правових норм, спрямованих на встановлення загального режиму охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності;
- видачі охоронних документів на об’єкти інтелектуальної власності;
- реєстрації договорів, пов’язаних з передачею прав на об’єкти інтелектуальної власності;
- видачі ліцензій на право проведення господарської діяльності, пов’язаної з використанням об’єктів інтелектуальної власності;
- реєстрація суб’єктів, діяльність яких пов’язується зі сприянням громадянам у реалізації наданих останнім прав у сфері інтелектуальної власності;
- попередження порушень (адміністративно і кримінально караних) прав на об’єкти інтелектуальної власності;
- припинення порушень прав на об’єкти інтелектуальної власності;
- притягнення до юридичної відповідальності за порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності.
Особливістю цих суспільних відносин, крім іншого, є і той факт, що вони є неоднорідними за суб’єктним складом (автори, роботодавці, юридичні особи різних форм власності тощо), змістом, характером, сферами прояву (реєстрація прав на об’єкт інтелектуальної власності, реєстрація договорів про передачу прав на об’єкт інтелектуальної власності, притягнення до адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт інтелектуальної власності тощо).
Таким чином охорона прав на об’єкти інтелектуальної власності здійснюється у межах реалізації приватноправового та публічно-правового підмеханізмів такої охорони. Головною особливістю публічно-правового підмеханізму охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності є той факт, що його реалізація відбувається у сфері публічного управління, являючи собою ніщо інше, як один з його напрямів. Подібний висновок говорить про те, що поліпшення рівня охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності перебуває у площині підвищення загальної ефективності публічного управління, наповнення його новими та ефективно діючими механізмами.
В. Ворсуляк,
начальник Косівського районного управління юстиції.