Минула перша річниця з часу смерті близької нам людини — Наталії Михайлівни Мойсейович.
Народилася вона у Відні 4 травня 1916 року. У 1918 році сім’я переселилася до Львова.
Дитинство і роки юності були безхмарними, щасливими. В 1926 році Наталія Михайлівна закінчила початкову школу, в 1934 закінчила середню школу у Львові і вступила на юридичний факультет Львівського університету, здобувши диплом магістра (в 1939 р.).
Працювати за спеціальністю не довелося, бо з приходом «визволителів» у 1939 році настали трагічні часи. Галицька українська інтелігенція перша відчула на собі сталінський режим. Її знищували «під корінь». Ця «м’ясорубка» не оминула сім’ю Наталії Михайлівни. Треба було покидати Львів і ховатися «по закутках». Замість працювати дипломованим юристом, довелося освоювати в Косові посаду секретаря-бібліотекаря і жити під постійним страхом. Нелегке життя випало на долю цієї жінки. Не поталанило в сімейному житті: виховувати двох дочок, а згодом — і двох онуків довелося самій. Можна було подивуватися, як ця жінка, уже досить поважного віку, могла нести таку ношу?! Відповідь може бути одна: безмежна, велика свята любов до дітей, онуків давала їй наснагу.
Це була особлива людина — представник «старої» української інтелігенції з високоморальними принципами і в роботі, і в особистому житті. Завжди привітна, доброзичлива, врівноважена. Виділялася Наталія Михайлівна не пишністю одягу, не коштовностями (в неї їх і не було), а всім своїм єством, сутністю, які передаються в генах і залишаються ознакою роду.
Зовні стримана, вона привертала увагу тих, хто її не знав і бачив уперше, всі характеризували її однаковими словами: мила, привітна, висококультурна, надзвичайно працьовита, педант у всьому.
Працювала в Косівському технікумі МХП бібліотекарем, секретарем — з 1953 р. до 1985 р., була обрана до профкому (виконувала обов’язки скарбника та секретаря).
Відповідальна, точна, безкорислива людина, якій у всьому можна було довіритись.
Вона була невтомним ініціатором: влаштовувала товариські зустрічі, організовувала екскурсії, походи до театру, виставки, проводила тематичні вечори… Такою вона була і такою ми її пам’ятаємо.
Нехай ці спомини будуть нев’янучим вінком над вашим прахом, дорога Наталіє Михайлівно! Пам’ятаємо вас, сумуємо за вами.
За дорученням колег-педагогів Надія Звєрєва.