Цей задум виплекав Василь Курищук — заслужений учитель України, лауреат премій імені Марійки Підгірянки та Ігоря Пелипейка, член Національної спілки краєзнавців. Його підтримали освітяни та небайдужі ветерани педагогічної праці Косівщини. Гідне вшанування пам’яті видатного колеги стало для них справою честі. Разом зібрали понад 250 тисяч гривень для втілення доброї Ідеї.
Начальник відділу освіти РДА Володимир Козьменчук і педагогічна еліта краю переконані: якщо вже робити пам’ятник видатній людині, то він має бути гідним свого прообразу з мистецької і матеріальної точок зору.
Створення його довірили скульптору Василеві Дутці. Василь Якович охоче прийняв творчий виклик. До справи підійшов як небайдужий дослідник. Знайшов фотографії Ігоря Аполлоновича різних періодів. Прочитав про життя і діяльність своєї неординарної «моделі» книгу, яку дала митцеві Аделя Григорук — достойна продовжувачка різнопланової діяльності Ігоря Пелипейка. Відтак почали вибирати матеріал для статуї.
«Можна було би виготовити її з теребовлянського пісковику, — розповідає Василь Дутка. — Він має бежевий колір, схожий на нефарбовану вовну. Цей матеріал удвічі дешевший за граніт. Граніт і бронза — майже однакової вартості. Але пісковик і граніт мають спільну ваду. Якщо у скульптури є виступи, наприклад, рука, їх легко відбити і важко реставрувати. Бронзу неможливо пошкодити. Вона — вічна. До того ж якісно відтворює дрібні деталі: волосся, зморшки тощо».
Цікаво те, що у Косові досі не було жодного бронзового пам’ятника. У радянський період з цього матеріалу виготовляли тільки статуї тодішніх державних діячів. Для цього Кабінет міністрів СРСР ухвалював спеціальну постанову. На щастя, живемо в інші часи, коли громада сама може вирішити кому і який пам’ятник ставити.
«Ігор Аполлонович заслужив бронзу», — твердо висловив спільну думку колег начальник відділу освіти РДА Володимир Козьменчук.
Василь Дутка підготував п’ять варіантів ескізів. «Я дуже зацікавлений зробити гарну роботу, бо це — і моє обличчя. До того ж, я ще й живу на вулиці, де мешкав Ігор Аполлонович», — пояснює Василь Якович.
Вибирали найкращий ескіз авторитетні освітяни та громадські діячі Косівщини. Виходили з того, що пам’ятник має бути схожий на прототип, приваблювати жителів краю і туристів.
Після зацікавленого обговорення вибрали два ескізи і попросили скульптора об’єднати їх в один. У першому варіанті сподобалася сама скульптура. В другому — задум митця посадити Ігоря Аполлоновича за стіл, біля якого стоїть вільне крісло. Василеві Яковичу доведеться додатково попрацювати над стилістикою монументального «інтер’єру», щоб меблі гармоніювали між собою. Для здешевлення витрат вирішили стіл і вільне крісло виготовити з металу.
Депутати міської ради дали дозвіл на встановлення пам’ятника. Його розмістять на подвір’ї Косівського ліцею імені Ігоря Пелипейка. Цікаво, що в цьому випадку інтереси освітян і міста несподівано збіглися. Справа в тому, що міська рада планує спиляти старі ясені, які ростуть тут на тротуарі.
«На жаль, дерева всередині порожні, — пояснив Косівський мер Юрій Плосконос. — Це небезпечно, бо вони межують з навчальним закладом, стоять на дуже жвавій пішохідній ділянці. Маємо висновки еколога про необхідність їх видалення. Замінимо старі на інші, молоді. Завдяки цьому пішохідну частину розширимо на два з половиною — три метри».
Отже, з’явиться хай маленька, але додаткова територія.
Коли виникла ідея встановлення у ліцеї пам’ятника, усі розуміли, що він має бути доступним для жителів і гостей нашого міста. Довкола статуї варто створити затишний сквер, поставити гарні лавки, щоб тут хотілося посидіти, почитати, погуляти з дітьми, відпочити.
Але навчальний заклад огороджений. У вихідні і на свята туди не можуть потрапити сторонні люди. Тому частину металевої огорожі ліцею «втоплять» усередину подвір’я.
Витрати на облаштування нової зони відпочинку візьме на себе територіальна громада. Депутати міської ради знають, як багато Ігор Пелипейко зробив для прослави Косова в Україні та світі. За кошти міського бюджету сквер огородять, вистелять бруківкою, встановлять красиві лавочки та світильники.
«Треба все правильно зробити, — вважає Косівський міський голова Юрій Плосконос. — Пам’ятник має органічно «вписатися» у сквер, не загубитися у просторі. Звернемося у кращі в області фірми, які мають гарний досвід проектування міських середовищ. Хай це буде коштувати дорожче, але зробимо так, щоб не було соромно людям в очі дивитися і не довелося пізніше щось переробляти».
Якщо усе піде за планом, якщо не зашкодять непередбачувані обставини, то пам’ятник Ігореві Аполлоновичу можуть відкрити вже цього року.
Від себе хочу порадити школярам і студентам приходити посидіти у кріслі навпроти Ігоря Аполлоновича першого вересня і напередодні важливих іспитів. Щиро вірю — це принесе їм успіх.
На фото: два ескізи, на основі яких зроблять один пам’ятник; обговорення варіантів майбутньої скульптури.
Аліса Мудрицька. Фото автора.
«Гуцульський край», №21, 22.05.2020 року