Понад п’ять років в Україні триває війна, до чого суспільство «звикло» і багато хто навіть не задумується, що весь цей час над нашим народом висить небезпека втрати державності, здобутої після кількох століть виснажливої боротьби запорізьких козаків, гайдамаків, карпатських опришків, Українських січових стрільців, воїнів УПА…

Грізним сповіщенням про неї у фойє адміністративної будівлі Косова є стенд з портретами загиблих на Донбасі наших земляків — Василя Андріюка, Василя Білика, Миколи Будза, Тараса Бурдяка, Олега Габорака, Юрія Косовчича, Олексія Лепкалюка, Миколи Самака. По всій Україні лік їхніх побратимів вже йде на тисячі, покалічених — на десятки тисяч, а біженців — страшно сказати — на мільйон з гаком! У середу, 4 вересня, в сесійному залі Косівської районної ради про це нагадала презентація книги «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону «Донбас».

Її автор — безпосередній учасник Революції Гідності й бойових дій 2014-го на Сході, уродженець Кутів, юний хлопчина, котрому немає й тридцяти Ігор Михайлишин, більше знаний під позивним «Піаніст». Він і справді майстерно фас на цьому інструменті, а зараз навчається на музиканта-професіонала, хоча раніше вже здобув освіту правника. Присутні в залі мали змогу переконатися: окрім юриста, піаніста і воїна Ігор Михайлишин ще й письменник з непересічним талантом — дарма,
що це його перша книга.

Окрім автора, видання представляв також його командир — професійний військовик-офіцер (нині підполковник) Михайло Михайлович (позивний «Лєрмонтов»), а оператором відеопоказу був молодший брат Дмитро — теж учасник бойових дій, воїн-доброволець з позивним «Адвокат».

Хвилиною мовчання зал віддав шану полеглим у боях, після чого «Піаніст» і «Лєрмонтов» розповіли про формування легендарного добровольчого батальйону «Донбас», свою участь у сутичках з сепаратистами і регулярними російськими військами, трагічні події під Іловайськом, принизливий полон, визволення з нього і подальшу участь у справі захисту територіальної цілості нашої Батьківщини. Затамувавши подих присутні слухали й споглядали документальні світлини та короткі відеокліпи з поля бою, після чого поставили воїнам дуже багато запитань, зокрема й про їхню оцінку дій в той період і керівництва держави, і зверхників-військовиків.

Відповідаючи на них, командир «Лєрмонтов» відмовився давати характеристику — як він сказав — «політичним аспектам ситуації», але підкреслив: сам факт швидкого утворення добровольчих військових підрозділів у ситуації, по-суті відсутності в Україні боєздатної армії, — як він сказав «з добре відомих вам причин» — є свідченням зрілості народу, котрий самим цим актом засвідчив своє право на свободу, незалежність і державний суверенітет.

«Важливо, — наголосив «Лєрмонтов» — аби цей порив ніколи не згасав, а воїни-добровольці були оточені всенародною шаною й повагою. Нам непотрібні ордени й медалі, для нас найголовнішим є те, аби була вільною Україна й розвивалася як демократична правова держава. Але наявність агресивних сусідів, зокрема одного з них, котрого всі ви добре знаєте, вимагає мобілізаційної готовності до захисту рідної землі, і ми з побратимом «Піаністом» пишаємося тим, що добровольчий батальйон «Донбас» був першим підрозділом такого плану. Про це у своїй книзі Ігор Михайлишин написав дуже докладно, тож я настійливо рекомендую всім вам її прочитати й передати для ознайомлення друзям та знайомим».

В обговоренні почутого й побаченого виступили багато присутніх в залі, але особливо слід зупинитися на промові Світлани Кравченко. На презентацію до Косова жінка спеціально прибула аж із Бахмута (колишній Артемівськ) Донецької області, аби поділитися своїми враженнями від спілкування з добровольцями «Донбасу» в липні 2014-го. «Підрозділ, — сказала Світлана, —  з’явився в нашому місті у той момент, коли, здавалося, сюди ось-ось нагрянуть війська РФ і почнуться репресії щодо «неугодних», як це було в зловісних 30-х. У Бахмуті є дві ділянки, де поховані (властиво зариті!) десятки, або й сотні закатованих у тюрмах ДПУ-НКВС лише за те, що ходили у вишиванках і розмовляли на українській мові, але вони досі не оголошені меморіалами, а після анексії Криму й появи в Слов’янську якогось «Стрєлкова» все йшло до повторення історії 80-річної давнини.

Воїни батальйону «Донбас» постали перед нами як партизанське з’єднання — різнобій озброєння (дехто з мисливськими рушницями!), така ж одежа, яку важко назвати військовим одностроєм, але при першому спілкуванні відчувався неабиякий інтелектуальний потенціал: більшість мали вищу освіту, ступені кандидатів і навіть один — доктор наук… Патріотично налаштовані бахмутяни практично відразу стали своєрідною їхньою «службою тилу» — організували постачання їжі, питної води, змінної білизни і всього іншого, необхідного війську, чим повинні займатися інтенданти чи хто там ще.

Ясна річ, що добробати такої служби не мали, але вони ініціювали появу потужного волонтерського руху, котрий нарівні з ними став всенародним явищем. Прикметно, що підкреслена галантність воїнів батальйону «Донбас» по відношенню до цивільного населення спричинилася до своєрідної «революції свідомості» в головах багатьох бахмутян, котрі попервах були байдужими до подій, які відбувалися, ба навіть стояли на промосковських позиціях. Спасибі вам, хлопці», — підсумувала С.Кравченко.

Від імені райдержадміністрації і районної ради, присутні в залі керівники району Віталій Кічеряк і Павло Ванджурак вручили пам’ятні грамоти та подарунки воїнам, а Дмитру Михайлишину-«Адвокату» — медаль «Відзнака Президента України учаснику бойових дій», якою його нагородили ще у 2016-му. Крім того голова РДА подарував батькам — Ярославу і Марії Михайлишиним освячену ікону Божої Матері в знак подяки за виховання синів-героїв. Голова районного Братства ветеранів УПА Петро Підлетейчук-«Спартак» від імені Булави управи вручив пам’ятні медалі Ігорю Михайлишину-«Піаністу», Дмитру Михайлишину-«Адвокату» і Руслану Тинкалюку-«Тину» за їхній чин в якості добровольців у війні на Донбасі.

Офіційна частина презентації завершилася дуже оригінально: практично повністю заповнений зал, стоячи аплодував молодому авторові, котрий стояв трішки розгубленим від такої уваги і в його тендітному силуеті важко було уявити відважного воїна-гранатометника, в розрахункові якого два знищені ворожих танки разом з екіпажами, один підбитий і ще один пошкоджений, котрому ледве вдалося втекти з поля бою. Скромність — це теж риса істинного героя, своєрідний генетичний код, котрий передається в спадок від батьків.

Потім була автограф-сесія. Переважна більшість присутніх придбала книгу (дехто — по декілька екземплярів) і, ясна річ, всі хотіли отримати помітку автора, а також його командира. І «Піаніст», і «Лєрмонтов» робили це з радістю, попутно відповідаючи на питання, бажали незнайомим людям успіхів і всього найкращого.

Спостерігаючи за цим процесом, я мимоволі ловив’себе на думці, що в такі хвилини досі незнайомі стають близькими, наче рідні й це є одним з факторів формування громадянського суспільства, чого так бракує нашій молодій державі.

Насамкінець слід подякувати організаторам заходу і представникам влади, котрі не оминули його, а навпаки — взяли активну участь. Окрім вже названих голови РДА і голови районної ради, на презентації були міський голова Юрій Плосконос, заступник голови РДА Ярослав Бринський, заступник голови районної ради Володимир Петричук, начальник відділу освіти РДА Володимир Козьменчук, заступник міського голови Святослав Костинюк, секретар міської ради Роман Печижак, радник-консультант голови районної ради Дмитро Колотило, депутати районної ради Микола Васкул та Катерина Луканюк, депутати міської ради Дмитро Гладун, Любомир Фокшей — учасник бойових дій, Іван Крисяк — голова спілки учасників АТО, Володимир Богатчук, директор Косівської районної бібліотеки Любов Кабин, завідувач Музею визвольної боротьби Людмила Луканюк, воїн батальйону «Донбас» Роман Гладун-«Морпєх» та багато інших.

Особливо приємно було бачити студентів Інституту прикладного та декоративного мистецтва, учнів Косівських шкіл разом зі своїми наставниками, адже вони — майбутнє України, які повинні виховуватися на прикладі героїв, котрі, виявляється, живуть серед нас.

Назар КРАВЧУК.
Фото Василя ГУМЕНЮКА.

Facebook коментарі
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *