Спілкувався мудрий з дурнем
Довго, аж втомився.
І незчувсь, як коло дурня
Сам дурнем зробився.
Ой простуджується Федько,
Бо Федько — змерзлюха,
Бо спить Федько завше босий
І без капелюха.
Згоноровилося крісло,
Бо то ж було діло,
Що начальство на тім кріслі
Два рази сиділо.
Згоноровився старий мешт,
Бо таке бувало,
Що начальство кілька разів
І його взувало.
Ой спиляли в місті дуба,
Де столітня крона,
Бо на мера вчора з дуба
Ляпнула ворона.
Ой залишить і по собі
Іван трохи сліду, —
Бо будує єгипетську
Собі піраміду.
Мучивсь автор коло книжки,
Ще й терпів невдачу.
Мучся тепер коло неї
І ти теж, читачу!
Керували баран з цапом,
Аж пил йшов кругами:
Де цап не брав головою,
Баран брав рогами.
Умирати — не орати,
Не ціпом махати:
Умер — хвалять, ще й на руках
Несуть хлопа з хати.
В ательє краси, що в місті,
Новенька реклама:
«Розмалюєм — не впізнає
Вас і рідна мама».
Каже жінка чоловіку:
«Не дивися, Марку,
Зранку в дзеркало, бо вздриш там
Неголену мавпу».
Ой суворий наш директор,
Дуже непривітний,
А до того череватий,
Видно, що вагітний.
Ой не плачте, дітки, що в вас
Забрали майданчик!
Діти, дядько там збудує
Для вас ресторанчик.
Слуха жінка чоловіка,
Слухає заразу,
Бо він вентиль на язичку
Прикрутить відразу.
Каже Іван, що лисіє,
Бо головні болі.
А то в нього на голові
Завелися молі.
Скочив гуцул в конюшину,
Коли пас овечки:
Він не винен, що у горах
В нас не сіють гречки.
Злодієві завше зичте,
Хоч діло й пропаще,
Та як має він украсти,
Хай позичить краще.
Ой казала бабка бабці:
«Став протези, душко:
Будеш мати укусити
Чим діда за вушко!»
Сватав Грицьо дівчат сорок,
Та вертав з сльозами,
Бо скрізь його проводжали
Назад з гарбузами.
Не давались білі личка,
Ні ті чорні брови,
Зато мали цілу зиму
Що їсти корови.
Ой бачив я в нашім шинку
Геть п’яного боса:
Ноги були в капелюсі,
А голова — боса.