У підніжжі Карпат – найдорожче село,
Сподівання мої і надії,
Як не важко б на світі мені не було,
Світлим променем душу зігріє.Ти, Пеньківко моя, –
Гори радості й втіх.
Я не можу прожити без тебе!
На шкільному подвір’ї
Завжди радісний сміх,
Невгамовний дитячий наш щебет.
Я живу в надзвичайно мальовничому селі Старих Кутах (присілок Пеньківка). Природа наділила наше село, мою маленьку батьківщину казковими краєвидами, працьовитими людьми, багатими і щедрими душею.
Справжньою окрасою нашого присілка є ЗОШ І ступені – дошкільний навчальний заклад. Зранку він радо зустрічає 30 учнів і 45 дошкільнят, які поспішають до своїх затишних, дбайливо прикрашених класів і кімнат, обладнаних у гуцульському стилі. Тут їх з нетерпінням чекають досвідчені вчителі і вихователі, які прищеплюють дітям любов до рідного краю.
Я серцем прикипіла до свого присілка і впевнена, де б я не була, куди б не закинула мене доля у майбутньому – неодмінно, із солодким щемом у серці буду линути думкою туди, де так пахнуть п’янким ароматом сади, шумлять ліси, дзюрчать веселі струмочки, щебечуть пташки.
Слухайте, гори, ліси й потічки!
Слухайте, буйні пеньківські сади!
Куди б не ходила і де б не навчалась,
Я завжди повернусь сюди.
Іванна БОЮК,
студентка 2 курсу Коломийського педагогічного коледжу.