За більше, ніж тридцять років журналістської праці не один десяток років побував у кожному селі нашого району, був свідком усіх визначних подій. Про Микитинці були у мене дуже хороші спогади.
У вересні 1989 року на відкритті пам’ятника Т.Г.Шевченкові у цьому селі чи не вперше в районі були підняті синьо-жовті прапори. Тай історія зведення пам’ятника дуже цікава. То був нелегкий час і для села, і для району, і для країни. Але ініціативні жителі села Микитинців створили організаційний комітет, який домігся того, що на ділянці, де партійний комітет колгоспу «1-ше Травня» мав встановлювати пам’ятник комунарам, було споруджено один з найкращих у районі (а може, і в області) монумент Великому Кобзареві. У патріотичному пориві люди були одностайні, збирали гроші і спорудили пам’ятник своєї мрії.
Відкриття стало святом для патріотів усього району. В урочистостях брали участь депутат Верховної Ради СРСР і УРСР В.М.Ткачук, письменниця М.Влад, режисер Чернівецького телебачення В.Селезінка, Д.Ганцяк. У той день М.Влад і Д.Ганцяк біля пам’ятника посадили кущ калини.
Важко передати той піднесений настрій, який панував у душах тих, хто був присутній на цьому святі духа. І хоч керівництво району через цю подію впало в немилість обласного начальства, цей день став пам’ятним і для села, і для Косівщини. Треба віддати належне одному з організаторів спорудження пам’ятника – колишньому члену КПЗУ та КПРС М.В.Козлану.
Ще у складі Пістинської сільської ради, яку тоді очолював П.І.Козланюк, Микитинці були дуже активним селом. Силою громади за рахунок коштів оподаткування тут було зведено міст, відремонтовано дві підвісні кладки. За рахунок колгоспу було споруджено будинок побуту, у Микитинцях функціонував дитячий садок із паровим обігрівом, збудовано клуб, ФАП, магазин. У клубі було облаштовано одну з найкращих у районі кімнат урочистих подій.
За допомоги тодішнього заступника головного лікаря Косівської ЦРЛ М.Г.Ватаманюка ФАП було обладнано медичною апаратурою. Цей медичний заклад було визнано одним із найкращих в області.
У ті ж часи за державні кошти було реставровано церкву Воздвиження Чесного Хреста, було зроблено освітлення вулиць, село було чисте.
І школа, і клуб мали свій вантажний транспорт, який безоплатно надавав послуги малозабезпеченим сім’ям, ветеранам.
Нещодавно я знову побував у Микитинцях. Тут відбувалась зустріч із депутатом Верховної Ради України В.М.Чудновим. Здавалося, все, як і в інших селах. Запитання. Відповіді. Народний депутат уважно вислуховував людей, посприяв в укомплектуванні ФАПу добротним холодильником, а також на прохання директора місцевої школи П.Рибака, вирішив питання зі встановлення «лежачих поліцейських» біля школи.
… Та Микитинці були не ті. У клубі лунали, здавалося б, патріотичні слова про мовний закон, про потребу берегти Україну…
А в бур’янах, як у своєму далекому дитинстві, сидів сумний Тарас Шевченко. Сумно було дивитися на пам’ятник, який з такою радістю було відкрито у нелегкі вісімдесяті, який став торжеством патріотичних поривань того покоління жителів Микитинців. Прикро. І зовсім не хотілося вірити високим патріотичним словам, які лунали в клубі. Бо легше бути патріотом на словах, ніж виполоти бур’ян біля пам’ятника Т.Шевченкові.
Ярослав ТИМОФІЙЧУК.
Фото автора