Пам’ять про Велику Вітчизняну, про її героїв, про всіх загиблих необхідно берегти, перш за все, як данину вдячності тим, хто врятував нас від смерті, горя і страждань. Ведучи мову про цю війну, згадуючи про неї, ми виховуємо у підростаючого покоління почуття патріотизму, почуття гордості за свою країну і свій народ. «Ми живемо в нелегкий час – говорить колишній фронтовик, учасник Другої світової війни Іван Сефетович Романюк. Тому особливо важливо, щоб підростаюче покоління добре знало уроки минулої війни…».
Іван Сефетович живе цією пам’яттю, як мільйони його ровесників- захисників Вітчизни. Він часто розповідає молоді, якими він пройшов суворими фронтовими дорогами бо вважає, що передавати свій досвід дітям і внукам – продовжувати цим вік добрих справ. Сонце перемоги світило вам не тільки в 1945 році. Воно світить і зараз. Світить для старших і молодих поколінь. Серце повниться гордістю за рідну Батьківщину.
Слухаючи 91-літнього фронтовика. Свого сусіда Івана Романюка, відчувається, що у кожному з нас живе своя пам’ять про війну. Згадує Іван Сефетович своїх фронтових товаришів, багато з яких не повернулись додому. Вони загинули в боях смертю хоробрих. Хіба можна про це забути? Ніколи. Сьогодні ми повинні все зробити для того, щоб не повторилась найстрашніша біда для людства – війна.
Петро ОСТАФІЙЧУК,
с. Хімчин (Горішній Кут).