Михайло Шатрук – не новачок у політиці. Він депутат районної ради втретє. Отже, користується заслуженим авторитетом у громади, яка йому довіряє. Воно і не дивно. Михайло Іванович – цікавий співбесідник, по натурі вольова і принципова людина. За кожним його словом і реченням щире вболівання за своїх краян, точні розрахунки, роздуми над тим, чому у наших селах немає нормального, тобто теплого Народного дому чи бібліотеки, немає де-не-де добротного моста, куди використано деякі кошти після повені, коли будуть відремонтовані дороги… Саме про це ведемо розмову.
— Пане Михайле, чи важко у наш час бути депутатом районної ради?
— Важко в тому плані, що інколи не можеш вирішити ту чи іншу проблему через халатність, інколи бездушність чиновників. Або через те, що хтось хотів би «нажитись» і «відмити» деякі кошти…
Деколи жахаєшся від тієї безгосподарності, яка панує при вирішенні окремих питань, зокрема будівництва чи ремонту доріг. Вже не кажу про «рівень» і «переваги» у проведенні тих чи інших тендерів (до речі, інколи сумнівних у плані їх законності). Адже кошторис на виконання певних робіт можна скласти по-різному. Дивуєшся, коли наймають ту чи іншу фірму робити кілька кілометрів дороги, за які вона хоче 80 – 100 тис. грн. Та якби сільська громада мала ці гроші (деякі роботи можна виконати господарським способом). Гравій чи пісок фірма бере у цьому ж селі (а гроші рахує), то скільки можна було би зробити кілометрів дороги? Хіба це по-господарськи?
— Ви очолюєте чи не найвідповідальнішу комісію у районній раді. Це постійна комісія з питань надзвичайних ситуацій, житлово-комунального господарства, транспорту і зв’язку. Очевидно, проблем вирішуєте чимало?
— Слід сказати, що в районі зроблено багато добрих справ. Щоб не склалось враження, що я тільки критикую.
Здійснено заміну вікон, опалення в дитячих садочках, школах. Хоча є питання, які треба спочатку вивчати. Так, для одного з дитячих садочків у Косові було придбано тепловий насос для опалення за 800 тисяч гривень. Як виявилося, пізніше, у тому мікрорайоні завжди був недостаток води навіть для мешканців. Тому зараз цей насос простоює. А якби це питання було вивчене, то, очевидно, туди б придбали котел на твердому паливі або ще якийсь альтернативний. Тому наша комісія старається брати безпосередню участь у вивченні тієї чи іншої проблеми, а не тільки контролювати кошти та хід виконання робіт.
Хочеться відзначити сільського голову села Великий Рожин Павлюка Василя Федоровича та депутата районної ради Данилюка Миколу Васильовича, під керівництвом яких збудовано у селі три мости 12 х 4 метри з бетонним покриттям напівгосподарським способом. Трохи коштів виділив районний бюджет, трохи – зібрали з транспортного збору, а решту — з благодійних коштів, плюс податки. Значить, можемо зробити, якщо захочемо?!
— Пане Михайле, Ви депутат зі стажем. Тож, очевидно, Вам відомо про конфлікт, що склався довкола НПП «Гуцульщина», зокрема Маєтку святого Миколая?
— Звичайно, відомо. Насамперед, дивує позиція сільського голови Пістиня. Адже, на мою думку, для громади села існування Маєтку святого Миколая є важливим і необхідним засобом для життя. Це і робочі місця, це і розвиток туризму, це залучення інвестицій. Це господарський підхід. А особисті амбіції слід вгамовувати і думати про майбутнє району.
Кілька років тому з державного бюджету було виділено 24 млн. грн. на розвиток Маєтку святого Миколая. Але через конфлікти, що тоді сталися, гроші в район не надійшли. Зараз є Постанова Кабінету Міністрів, розпорядження Мінфіну на Доручення Президента України про виділення для Маєтку святого Миколая 1 млн. 900 гривень. І знову можемо не дочекатись…
Хоча тут є ще проблема в існуванні другого маєтку святого Миколая у Черганівці (це комунальне підприємство). На мою думку, не тільки у районі, а й далеко за його межами, вже всі знають про Пістинський Маєток святого Миколая, який працює на повну потужність, а от комунальне підприємство «Маєток святого Миколая» може чимось іншим зайнятися. Проектів є багато, було би бажання працювати над ними. Заявляти про себе треба в інший спосіб. Ніщо так не додає авторитету, як конкретна справа, зроблена для людей. Замість цього бачимо прояви міжусобиць.
Розмову вела Л. БЕЗПАЛОВА.