Трагічну долю цих людей більшості з нас не дано збагнути. Жорстокий молох на ймення Радянський Союз взяв їх, жовторотих солдатів строкової служби, за невміло пришитий білий підкомірець гімнастерки і кинув у вир війни. Далекої, чужої, сенс якої розуміли лише маразматичні старці з ЦК КПРС. Так на теренах колишньої комуністичної імперії з’явились десятки тисяч людей з травмованою психікою, оголеними нервами, фізичними і душевними ранами, які ніколи не загояться.
Воїни-афганці. Заручники і жертви великої політики. Вітчизняне законодавство визнало їх учасниками бойових дій, але чи не кожному з них бодай раз у житті доводилось чути з вуст бездушного чиновника образливу і жорстоку фразу: «Ми вас туди не посилали».
Отак і живуть. Намагаються, але не можуть забути пережитих страхіть. Самотужки вирішують проблеми. А вони у них, здебільшого, такі ж, як у решти українців.
Про це і вели емоційну розмову на своєму черговому зібранні «афганці» Косівщини, яке відбулось у сесійній залі районної ради.
Спершу хвилиною мовчання пом’янули загиблих бойових побратимів. Після цього перейшли до обговорення справ буденних. Перелік найболючіших проблем «афганців» Косівщини озвучив голова районної організації Спілки ветеранів війни в Афганістані Дмитро Урбанович.
Він почав з того, що заспокоїв побратимів – офіційно запевнив, що їх не позбавили пільг, які передбачені чинним законодавством. Це була, мабуть, єдина позитивна інформація, бо після неї заговорили про типові для всіх біди. Передусім згадали про те, що в Косові і досі немає пам’ятника воїнам-афганцям. Місцеві ветерани тієї жорстокої війни хочуть мати у районі символічне місце, куди можуть прийти покласти квіти, пом’янути загиблих товаришів у дні знаменних свят чи дат. А ще їм дуже потрібна своя кімната, де могли б зустрічатись частіше і в зручний для себе час.
Цікавило «афганців» і те, чи не можна було б оплачувати діяльність голови їхньої районної Спілки, адже для Дмитра Урбановича – це велике і копітке додаткове навантаження, яке він виконує на громадських засадах.
Емоційне пожвавлення у залі спричинило обговорення проблем медичного обслуговування. Ветерани скаржились на неуважне ставлення до них з боку деяких медичних працівників, нарікали на дорогі ліки, які доводиться купувати за свої гроші. Лунали пропозиції створити у районі соціальну аптеку, у якій пільговим категоріям населення, зокрема воїнам-афганцям, продавали б ліки з 10-відсотковою націнкою, а не з роздутими фармацевтичною мафією шаленими «накрутками». Деякі «афганці» хотіли б лікуватись у палатах для ветеранів, де перебуває менше пацієнтів і створено ліпші побутові умови. Хоча того дня у залі знайшлись і такі, хто цю проблему вважає несуттєвою і запевняли, що у більшій палаті лежати веселіше.
Багатьох ветеранів війни в Афганістані не задовольняє стан забезпечення їх путівками для санаторно-курортного лікування. Вони не завжди можуть поїхати у той санаторій, у який хочуть. Наприклад, хвороба потребує лікування у Хмільнику, а пропонують путівки в Черче.
До того ж, їх для усіх не вистачає, доводиться чекати своєї черги.
Цікавили присутніх і питання виділення бензину, забезпечення транспортними засобами інвалідів загального захворювання.
На них відповів присутній на зборах начальник управління праці та соціального захисту населення РДА Володимир Мамчук: «Нашому управлінню на рік виділили 300 тисяч гривень для придбання санаторно-курортних путівок. Найдешевша коштує 5 тисяч гривень. Це 60 путівок на цілий район. Звичайно, на всіх не вистачить. До того ж, з одними санаторіями, як-от з Черче, домовитись легше, там приймають хворих «до грошей». Інші, зокрема Хмільник, потребують попередньої оплати. В управління також надходять путівки у санаторії віддалених східних областей, куди не кожен хоче їхати ». Володимир Мамчук запевнив присутніх, що розподіл путівок проводять прозоро і справедливо, згідно з чергою.
Щодо бензину і автотранспорту В.Мамчук повідомив наступне: «Бензину для інвалідів нема. Є відповідна грошова компенсація. Але, щоб її отримувати, інвалід має мати автотранспорт або перебувати на черзі для його придбання. Той, хто отримав інвалідність, пройшов МСЕК і став на чергу, має право отримати автомобіль з-за кордону як гуманітарну допомогу. Це авто звільняють від сплати мита. У цьому випадку діє чітка схема: закордонний донор дарує автомобіль головному управлінню праці і соціального захисту для конкретного інваліда.
Йому надають його терміном на 10 років, після чого автівка переходить у його повну власність. Якщо він захоче раніше викупити донорське авто, це можна зробити з урахуванням 10 відсотків щорічного зносу. У такий спосіб можна отримати будь-яку марку автомобіля до 1800 кубів і не старшу 8-ми років», — роз’яснив Володимир Мамчук.
Після того, як з’ясували це питання, повели мову про виділення державної дотації для придбання житла.
— Член нашої Спілки, житель села Лючі Микола Ковальчук потребує поліпшення житлових умов, — розповів Дмитро Урбанович. — Я підготував клопотання, ветерана поставили на чергу, а відтак отримав відповідь від фінуправління РДА, що та сільська рада, яка поставила ветерана на чергу, і зобов’язана забезпечити його житлом. У Василя Бейсюка, інваліда першої групи, теж біда страшна – він важко хворий. Йому теж треба поліпшувати умови проживання. Але, на жаль, така дотація у наш район жодного разу не надходила.
Тим афганцям, які забезпечені житлом, треба його періодично ремонтувати. Тож голова районної Спілки ветеранів Афганістану Дмитро Урбанович вів мову про виділення ветеранам деревини хоча б за ціною «нижнього складу».
На Косівщині живуть дві сім’ї, сини яких загинули в Афганістані. Районна Спілка готує клопотання, щоб їх узагалі звільнили від сплати комунальних платежів.
Присутніх також цікавило, чи передбачені знижки при підключенні їхніх помешкань до електро- і газопостачання, бо сьогодні це дуже дорога послуга, яка не кожному по кишені. «Ціни на підключення трифазної електролінії просто астрономічні», — скаржились «афганці».
Заступник начальника Косівського РЕМу Юрій Бейсюк відповів, що є статті витрат, які неможливо зменшити, бо, для прикладу, ціни на електролічильники та матеріали встановлюють заводи-виробники.
Від проблем матеріальних, знову перейшли до тем духовних. Афганці висловили побажання, щоб у кожній школі району, випускники якої воювали в Афганістані, було оформлено відповідний стенд, школярі знали цих людей і пам’ятали, що в історії нашого народу була й афганська сторінка. Добре було б проводити у районі спортивний турнір, присвячений воїнам-афганцям. «Пропозиція дуже хороша, будемо її підтримувати», — пообіцяв присутній на зборах військовий комісар Сергій Луцюк.
У зборах взяв участь і виступив голова обласної Спілки ветеранів Афганістану Юрій Купчій. Він розповів про результати засідання за круглим столом, яке відбулося за участі керівництва облдержадміністрації, і про ті домовленості, яких вдалося досягти в результаті цих непростих, але конструктивних перемовин.
Скарги і пропозиції, що лунали того дня, уважно слухали заступник голови районної ради Василь Жмендак, заступник голови РДА Володимир Совіздранюк, Косівський міський голова Микола Фокшей, керівники чи заступники установ та організацій району, які прийшли на цю важливу зустріч. За словами Василя Жмендака, знайти приміщення для районної Спілки ветеранів Афганістану можна і треба. З будівництвом пам’ятника теж не все так безнадійно.
Міський голова обіцяв виділити для нього гарне місце. А щодо коштів на його спорудження, Василь Жмендак сказав так: «Грошей з державного бюджету не варто очікувати. За останні роки більшість пам’ятників і меморіальних дощок у нашому районі споруджено за кошти меценатів. Якщо ви не організуєте ініціативну групу, не відкриєте рахунок у банку і не розпочнете збір грошей, пам’ятника в районі ще довго не буде. Вам треба почати цю потрібну справу, а тоді і районна влада, і громадськість внесуть свою лепту у неї».
Володимир Совіздранюк і Василь Жмендак попросили передати у райдержадміністрацію і районну раду копії рішення, яке ветерани-афганці приймуть на цих зборах, щоб районна влада взяла їх виконання під свій пильний контроль.
Кожен з присутніх на зборах керівників не втомлювався повторювати: «Ми хочемо вам допомогти і будемо це робити. Якщо ж виникають проблеми, звертайтесь до керівництва чи адміністрації — і їх буде залагоджено». Та не всіх це влаштовувало. Більшість прагнула, щоб у державі і районі безперебійно діяла чітка і прозора, доступна і не принизлива система медичних і соціальних послуг, щоб воїнам-афганцям не треба було б вирішувати свої проблеми шляхом налагоджування «особистих контактів з керівництвом».
На мій погляд, найбільш точно передав почуття кожного з присутніх ветеран, який з гіркотою вигукнув: «Нам нічого не треба від влади. Ви тільки пам’ятайте про нас. Пам’ятайте, що ми є».
Аліса МУДРИЦЬКА.
Фото автора.