На світі є багато професій, гідних поваги і шани. Але є серед них одна, яка срібною ниточкою мудрості й любові проходить крізь життя кожної людини. Звичайно, я маю на увазі мистецтво бути вчителем.
Не хочеться здаватись надто пафосною, але, як на мене, учень — це ніби чисте полотно, а вчитель — лагідний художник, якому випала відповідальність нанести пензликом знань перші і, можливо, найважливіші мазки на життєвий пейзаж ще не сформованої особистості. Безперечно, тут важливо не лише мати відповідну освіту і високий інтелектуальний рівень. Щоб не помилитись при виборі «ментальної палітри» для учня, треба володіти витонченим естетичним смаком, безкомпромісним почуттям справедливості, бути водночас зразком милосердя і духовної незламності, шанувати минуле і сміливо крокувати в прийдешній день. Саме ці штрихи є гідною основою для створення повноцінного майбутнього щасливої людини.
Знаю це напевно, адже ось уже 11 років поспіль маю честь навчатись під керівництвом учительського колективу Косівської гімназії-інтернату. Я чітко пам’ятаю той день, коли батьки вперше повели мене до школи, пам’ятаю першу вчительку, яка стала для мене уособленням усіх людських чеснот, пам’ятаю найперші олімпіади і конкурси, перемоги і розчарування. Здається, це було зовсім недавно, а переді мною вже фінішна пряма: останній навчальний рік, ЗНО, вступ до ВНЗ, терниста дорога дорослим життям… Оглядаючись назад, я чітко розумію, де починалась лінія старту. Розумію також, що без своїх інколи вимогливих і непохитних, але мудрих і досвідчених «художників» не зуміла б подолати цю першу життєву дистанцію. Вчителі не лише давали мені фактичні знання, а й закладали риси, без яких сьогодні не можу уявити свого життя: наполегливість, допитливість, здатність аналітично мислити, конкурентоспроможність, оптимізм і старанність. Важко усвідомлювати, що наступного року в цей час я і мої однокласники вже не будуть захищені надійною стіною підтримки, якою оточили нас наші викладачі. Вже через рік нас чекає доросле життя: безкомпромісне місцями навіть цинічне, складне і мінливе…
Я справді пишаюсь тим , що мала і маю таких чудових наставників, поради яких навіки вплелись у мою життєву ниву. Недаремно кажуть, що найбільше ми навчаємось від того, кого любимо. Це, мабуть, найдоречніше пояснення того, чому випускники нашого навчального закладу знають так багато.
Ольга СЕНЧУК,
учениця 7(11) класу Косівської гімназії-інтернату.