У багатьох сучасників слово «інтернат» викликає негативні асоціації. А от перші випускники Косівської школи-інтернату про свою alma mater мають зовсім іншу думку. Протягом довгих п’ятдесяти років вони з теплотою і вдячністю згадують період свого життя, проведений у стінах цього навчального закладу. У тяжкий повоєнний час саме тут вони відчули турботу і піклування про себе, тут вони не лише навчались, але й пізнавали ціну дружби й порядності, взаємопідтримки і чесності.
Нещодавно на подвір’ї рідної школи знову зібралися її сивоголові випускники. П’ятдесят років тому вони переступили її поріг. Багато прожито, багато зроблено, але вони такі ж запальні, життєрадісні, сповнені ентузіазму, як і в червні 1961 року. Навперебій розповідають колишній наставниці Ірині Костянтинівні Баранюк про своє життя, про події, які відбулися від часу останньої їхньої зустрічі (хоча життя розкидало їх світом, але через кожні 5 років вони обов’язково зустрічаються). А вона, усміхнена й щаслива, згадує той час, коли її, «досвідченого педагога» (педстаж – аж 2 роки!) призначили керівником цього класу.
З легким смутком і невимовною вдячністю згадують випускники «шкільного батька» — Леоніда Даниловича Дударенка, куратора Людмилу Іванівну Барзікову і всіх педагогів, які теплом своєї душі зігріли серця маленьких школяриків й відкрили перед ними широкий шлях у самостійне життя.
Хоч у гімназії-інтернаті зараз проводять ремонт, гості затишно влаштувались у шкільній їдальні. Тут провели і традиційну виховну годину. Хвилиною мовчання пом’янули покійних вчителів та однокласників, склали звіт перед класним керівником і друзями про прожиті роки. А потім попрямували до церкви, де о. Роман Іванюлик провів службу Божу за здоров’я усіх учнів та вчителів Косівської школи-інтернату-гімназії та панахиду за упокій душі тих, хто відійшов за межу життя. Дуже теплі та проникливі слова знайшов о. Роман для людей, які через 50 років життя пронесли шкільну дружбу, почуття вдячності та любові до рідної школи й вчителів.
Сивочолі випускники поклали квіти до могил своїх вчителів та однокласників на міському кладовищі.
Учасники зустрічі висловили щиру вдячність організаторам Лідії Ілюк (Шпентюк) та Євдокії Гондурак (Гордій) та подали пропозицію встановити на приміщенні Косівської гімназії-інтернату меморіальну дошку першому директорові Л.Д.Дударенку.
Я. ТИМОФІЙЧУК.
Фото автора.