Так у народі називають тих, котрі покидають своїх дітей. Це трапляється за різних обставин, зокрема, коли жінки відмовляються від новонароджених у пологових будинках або ж подружжя позбавляють батьківських прав через невиконання чи неналежне виконання своїх обов’язків тощо.
Але у кожному випадку страждають діти, яких позбавляють теплоти, любові та уваги з боку найріднішої людини – матері. Явище, коли діти при живих батьках залишаються сиротами, називають соціальним сирітством. Щоб попередити такі випадки, працівники районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді надають допомогу матерям у жіночих консультаціях і пологових відділеннях Косівської ЦРЛ, Яблунівської районної лікарні та Космацької дільничої лікарні.
З початку цього року у Косівському районі це дві матері відмовилися від новонароджених малят. Ми прагнули з’ясувати причину таких вчинків. Виїжджали за місцем проживання матері, розмовляли з рідними. Наше завдання — позитивно вплинути на рішення матері та її рідних щодо майбутньої долі дитини. Але вони знаходять безліч причин для свого виправдання: важке матеріальне становище (хоча ми з власного досвіду знаємо, що є набагато гірші умови проживання); одинока мати, яка не хоче брати на себе тягар виховання дитини.
Кого звинувачувати в такому випадку? Жінку? Вона, може, і сама до кінця не розуміє, що коїть. Державу? Але були й важчі часи (наприклад, в період війни та післявоєнні роки), та навіть тоді, не маючи нічого, матері не покидали своїх немовлят. Цей факт у наш час, певно, має місце тому, що матері не несуть ніякої відповідальності, чинять так, як вважають за потрібне. Дітям змалку не прищеплюють почуття батьківської відповідальності. А вони це повинні усвідомити у дитинстві, за допомогою і на прикладі своїх від батьків. Та сьогодні, на жаль, на виховання стає все менше і менше часу.
Турбує ще той факт, що жінок більше хвилює те, щоб ніхто не дізнався про їхній вчинок, а не те, що колись, можливо, їхня кровинка дізнається важку правду. І як з цією «правдою» вона буде іти по життю? Від оточуючих таке можна приховати, але від власної совісті — ніколи.
Шкода цих матерів. Так, полегшуючи своє життя, вони не розуміють, наскільки його ускладнюють на майбутнє. Не одну ніч ридатимуть за своїм немовлям. І не раз душа покинутої дитини приходитиме до них уві сні, гірко запитуватиме «Чому?».
Ольга МАКСИМІВ,
провідний спеціаліст Косівського РЦСССДМ.