Нещодавно в одному з видавництв Полтави надруковано книжку нашого земляка з Баня-Березова, почесного професора Полтавської медичної стоматологічної академії, колишнього завідувача кафедри біофізики цієї академії Василя Григоровича Лазаровича. Автор назвав її «Україна в боротьбі за державність». Праця, здавалося б, є далекою від проблем біофізики, якими займався вчений упродовж кількох останніх десятиліть. Та підхід професора до предмета дослідження однаковий, хоча біологічна та історична науки відрізняються за напрямками дослідження. Як ретельно і ґрунтовно він досліджував вплив надвисокочастотних електромагнітних полів на обмін речовин у здоровому організмі та при пухлинному рості, так ретельно і не менш ґрунтовно він досліджує історію української державності. Можливо, це захоплення історією залишилося б так, для власного вжитку. Але не в сьогоднішніх наших умовах, коли, як стверджує сам автор, більшість студентів, з якими йому доводилося розмовляти, «уже тепер у незалежній Україні й досі не знає правди про минуле нашого народу». А ще додамо, що теперішнє Міністерство освіти та науки вважає за потрібне історію нашої Батьківщини погоджувати у Москві, і що історія України, як навчальний предмет, є необов’язковим при зовнішньому незалежному оцінюванні. Тому поява такої праці є вчасною, а зміст її – актуальним.
У книзі зібрані дуже важливі відомості з історії українського народу та його боротьби за державність. Її починає розповіддю про виникнення Києва, а далі – про князів (від Аскольда і Дира — до Володимира Мономаха), про занепад Київської Русі, про гетьманів, козацтво і опришків, про Першу світову війну, Центральну Раду, УНР, Гетьманську державу, Директорію. І так через Листопадовий зрив до подій в Західній Україні, Закарпатті, а потім Друга світова війна, післявоєнний період, а далі — Акт проголошення незалежності та Всенародний референдум 1 грудня 1991 року. Закінчується розповідь прийняттям Конституції в 1996 році. Словом, тут вся історія України, яку виклала людина, небайдужа до долі своєї рідної землі, до становлення Української державності. Книжку рекомендовано широкому колу зацікавлених читачів, а також учням, вчителям і студентам. Її написано доступною мовою, розділено на окремі змістовні частини. Добре було б, якби такі книжки стали настільними книгами кожного українця. Бо якщо ти не знаєш історії своєї країни, своїх героїв, не визначиш національні пріоритети, не сформуєш міцний національний хребет, то легко зможеш пристати до чужого берега, зрадити свій народ. Тобі не будуть дорогими звичаї і традиції предків, ідеали, за які віддавали життя істинні патріоти.
Книгу надрукували, коли В.Г.Лазаровичу виповнилось 80 років. Без сумніву, автор був свідком багатьох подій нашої історії, тому часто в тексті є відступи, в яких він висловлює свої міркування з приводу тих чи інших суспільних явищ, дає їм свою оцінку.
Як людина з Карпатського краю, автор не міг обминути похід князя Володимира Великого у Карпати 993 року і принагідно розповів про заснування княжої залоги «Береза», а отже, про давній Березів. Згадує він і про організований під Рокитою березівськими боярами великий опір татарам, які йшли в Угорщину, і про козацьку березівську сотню Л. Жураківського, яка в складі полків Богдана Хмельницького у грудні 1648 року вступила в Київ. З багатьох імен березунів, про яких йдеться у книжці, назвемо два: сотника УГА Степана Сулятицького і генерала УПА Миколи Арсенича.
Багатою і різноманітною є джерельна база, на яку опирався автор, пишучи свою працю. Тому книжка вартує того, щоб її читали, щоб вона стала одним з чинників виховання патріотичних почуттів, підживлювала нашу національну пам’ять.
Василь Курищук,
член Національної спілки краєзнавців України.