Далекого вже 1994-го вбігає до мене приятель, який конче хотів зайнятись якимсь високоприбутковим ділом, і каже: «Хочу розводити страусів. Ти знаєш, один кілограм страусячого м’яса коштує 18 доларів США!». В ту пору двокімнатну квартиру в центрі Львова можна було придбати максимум за 5 тисяч отих доларів, так що страусячий бізнес виглядав надпривабливим. Однак нічого конкретного, як науковець аграрного профілю, з приводу розведення таких екзотичних птахів я сказати не міг, бо донедавна в Україні страусів утримували лише в зоопарках та ще в заповіднику «Асканія Нова» – виключно як екзотів, а не продуктивний вид. Але я спробував переконати приятеля, що, по-перше, це справа абсолютно нова і ще невідомо, наскільки клопітка й затратна, а по-друге, – хто в нього купить страусятину за такі фантастичні гроші? Розчарований моїм скептицизмом приятель пішов геть, але своєї затії не кинув і через кілька місяців придбав за немалі кошти дві самки й самця страусів ему та запросив мене на оглядини нової господарки.

Наближалися осінь з холодами, отож приятелю довелося терміново споруджувати утеплений сарай на додачу до капітального вольєра, який «влетів» йому в немалу суму. Однак чоловік не втрачав оптимізму і надії на швидку окупність вкладених праці та коштів, чого не скажеш про його дружину. Прагматична і розсудлива жінка, прекрасна господиня, «домашня ферма» якої складалася з курей, качок, гусей, двох свинок, телички і корови, відверто скептично ставилася до чоловікової ідеї, хоча й доглядала заморських птахів старанно і з любов’ю. Але відмітила: норов у них дикий, апетит – як у доброго поросяти, а особливих приростів маси не спостерігається. Я придивився до конкурентів галицької живності й зазначив, що птахи – дорослі, на прирости сподіватися марно, але в період яйцекладки можна сподіватися на компенсацію приплодом. На питання, скільки коштували омріяні страуси, відповіді я не одержав.

Через півроку, навесні, приятель радісно повідомив, що його страусихи несуть яйця. Страусине яйце – це справді річ вражаюча: береш обома руками і милуєшся фактурою шкаралупи, яка зовсім відмінна від звичної гусячої (з курячим яйцем і порівняти неможливо). Однак… Висиджування дорогоцінних яєць приплоду не дало: яйця виявилися незаплідненими. По великому знайомству приятель реалізував їх одній художниці, яка погодилася розписати з них писанки.

Приятель не здавався і вирішив придбати іншого самця, а свого, безплідного, реалізувати на м’ясо за відповідною ціною. Проте бажаючих придбати страусятину не виявилося ні в районі, ні навіть у Львові. Чи то олігархів на той час ще не було в достатній кількості, чи з якої іншої причини, але скоштувати екзотики довелося господаревій родині, сусідам і близьким, які компенсували вартість м’яса за максимально можливою ціною – як за свинячу шинку. До 18 доларів було ой як далеко! При цьому «дегустатори» відмітили, що на смак страусятина нічим особливим не характеризується, а запечена з яблуками гуска-бройлер, може, навіть ліпша. Але авторитети-гурмани, зокрема затятий мисливець на качку, відмітив, що, можливо, страва не так приготована, а також не виключено, що страусятина не стільки смачна, скільки корисна для здоров’я.

Але ми відхилилися від теми. Через рік приятель таки одержав приплід і, здавалося, справа зрушила з «мертвої точки», аж раптом чую – страусину ферму він ліквідовує. На сакраментальне «чому» він мені так і не відповів, як тоді про ціну за птаха, але відповідь, по-моєму, лежить на поверхні: прибутки не окупили затрат.

З тих пір багато води спливло. В Україні сформувався клас заможних людей, готових викласти немалі гроші за екзотичну продукцію, в Галичині функціонує декілька страусячих ферм. Колектив учених Львівського національного аграрного університету випустив посібник з розведення, утримання та годівлі страусів. З цієї проблематики захищено декілька кандидатських дисертацій. Є інформація, що страусів утримують і в Косівському районі, і що є бажаючі розширити таке виробництво.

Які рекомендації з цього приводу дає аграрна наука? Вони дуже прості. Страус – птах тропічний, тому й клопотів з його утриманням в умовах Прикарпаття більше, ніж з традиційними тваринами та птицею, котрих у нас розводять сотні років, а віддача – така сама або й нижча, бо коефіцієнт трансформації поживних речовин корму у корисну продукцію (м’ясо) в страусів аналогічний до рядової птиці – курей, качок, гусей, індиків, помітно поступаючись інтенсивним (бройлерним) кросам. Так що даний вид у нас може бути рекомендований для розведення свого роду любителям-фанатам, котрі здатні робити таке, чого звичайний обиватель не втне. Є ж, наприклад, такі, хто вирощує в теплицях мандарини, на підвіконні – лимони і ананаси, причому робить це не з метою створення конкуренції відповідній продукції на ринку, а для власного задоволення і з великої любові до обраної справи. Переважна більшість людей таких ентузіастів вважають диваками, але диваки, як відомо, прикрашають світ…

Свого часу що, де і як вирощувати в нас вирішувала партія – натхненник і організатор (як тоді твердили) всіх наших звершень і перемог. Преса повідомляє, що у славному місті Запоріжжі встановлено пам’ятник найвизначнішому діячеві тієї партії. В світлі таких тенденцій розводити страусів дуже доречно. Кажуть, що дана птиця у випадку небезпеки ховає голову в пісок, і така методика може пригодитись для наслідування.

Василь Гуменюк,
кандидат біологічних наук.

Facebook коментарі
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *