Щоранку, ідучи на роботу, зустрічаю свою колегу Самашко Любов Василівну.
— А мені цієї ночі наснилося свято Букварика…, а вчора я до пізнього вечора складала сценарій випускного… — такі розмови ведемо дорогою до школи.
35 весен і зим промайнуло з того часу, як Любов Василівна прийшла працювати у наше село. Уродженка Малого Рожина, у Великому Рожині вона знайшла улюблену роботу, коханого чоловіка, виростила двох дочок і сина, співає колискові двом онучкам.
Не порахувати, скількох дітей навчила вона читати і писати, працюючи вчителем початкових класів, а згодом — заступником директора з виховної роботи. Скільком учням запалила у серці любов до рідної землі, школи, до звичаїв і традицій нашого народу, скількох навчила людяності, милосердя, правди.
У кожну справу вона вкладає частинку свого серця. Все встигає: сценарій продумати, спонсорів для придбання подарунків знайти, попросити у знайомих музичну апаратуру, знайти костюм для Діда Мороза та ялинкові прикраси, дати пораду колегам.
Любов Василівна завжди у творчому пошуку, піднесеному настрої, по-материнськи лагідна і усміхнена.
К. Прокоп’юк,
голова профспілкового комітету Великорожинської ЗОШ І-ІІІ ст.