Бойчук Григорій Васильович народився 15 жовтня 1953 року в селищі Укарськ Нижньоудинського району Іркутської області
— Григорію, а чому на чужині народився?
— У грудні 1948 року мою бабцю Параску, тата Василя, маму Марію і сестричку Дарку, яка була немовлям, вивезли до Сибіру.
— За що?
— Татів рідний брат Яків Бойчук воював проти більшовиків. Пораненого в бою, його схопили і заарештували. Муляв очі окупантській владі і мій дід, який мешкав у селі Липівці Тисменицького району. Він очолював сільський осередок «Просвіти», був учасником драмгуртка ім. Михайла Драгоманова. Та не лише за це мстили окупанти нашій родині. Вони, хоча не могли довести, але добре знали, що мій тато шив взуття для вояків УПА та підпільників. Він був професійним шевцем, працював на взуттєвій фабриці в Станіславі (Івано-Франківськ).
— Як склалася доля твоїх рідних у Сибіру?
— Сестричка Дарка захворіла на менінгіт і померла в 1953 році. Бабця працювала на різних роботах. Тато – трактористом на лісопункті. Хвора на серцеві недуги мама не працювала ніде, виховувала мене й молодшого брата Михайла.
— Як тобі запам’ятався Сибір?
— Тайга, шпалозавод, бараки з кухнею посередині та переділені ліжковою білизною на чотири «кімнати», по сім’ї у кожній. В особливо люті морози вікна бараків утеплювали мішками з тирсою. Виживали ми за рахунок власного господарства: мали город, утримували корову, свиней, кури.
— Ти навчався там у місцевій школі?
— Ні. Коли мені йшов сьомий рік, в 1960-му, ми повернулись у Липівці. І вже там я пішов у перший клас.
— Ви повернулись до рідної домівки?
— Ні! У нашу рідну хату заселили інших людей з околиці Липівців. Нас прийняв до себе дід по татові. Дві кімнати ми ділили на дванадцять осіб.
У Липівцях я закінчив десять класів і вступив до Івано-Франківського інституту нафти і газу, де здобув спеціальність гірничого інженера. Під час навчання в інституті познайомився з дівчиною Оленою із Косова, з якою і одружився. Після його закінчення працював за направленням два роки у Миргородському управлінні глибокого буріння Полтавської області. Звідти приїхав до Косова, відтоді й мешкаю тут. Разом з дружиною виховали двох доньок: Марина працює в управлінні праці та соціального захисту і здобуває спеціальність магістра державного управління. Ольга – аспірант Івано-Франківського національного технічного університету.
— Твоя трудова біографія після Миргорода.
— Працював енергетиком ВХО «Гуцульщина», майстром з ремонту електродвигунів виробничо-технічного підприємства, створеного на базі колишньої «Райсільгосптехніки», енергетиком і головним енергетиком колишнього Кутського лісокомбінату.
У 1998 році став керівником підприємства «Галекотех» (Галицькі екологічні технології). Воно займалось і займається ремонтом електродвигунів, водяних помп і має структурний підрозділ «Димохідний центр», який виконує роботи з обслуговування димових і вентиляційних каналів. Відколи в цьому підрозділі почав працювати Сорохан Ярослав Федорович, значно поліпшилась якість виконання робіт та різко зріс їх обсяг.
— У чому ж суть діяльності «Димохідного центру»?
— Його працівники на професіональному рівні надають послуги із влаштування газових опалювальних приладів, традиційних та сучасних димових і вентиляційних каналів та їх обслуговування. Через те, що користувачі самовільно під’єднують згадані прилади, влаштовують димові та вентиляційні канали, витяжні пристрої, виникають пожежі, під час яких гинуть люди, трапляються випадки отруєння чадним газом. Лишень протягом 2009 року в нашій області вісім чоловік загинули і 22 постраждали через самовільне, та ще й неправильне, влаштування газоопалювальних приладів та вентиляційно-витяжних систем.
— Чи є якісь особливості в такій специфічній справі?
— Звичайно. Хочу нагадати користувачам газових приладів, що при їх експлуатації важливими є два моменти.
По-перше, це димовідведення, яке відбувається традиційно — через димохід або парапетним чим турбопарапетним способом.
По-друге, і що дуже важливо, це облаштування припливно-відпливної вентиляції приміщень, де знаходяться газові прилади, оскільки вентиляція повинна: по-перше, забезпечити газовий прилад необхідною кількістю повітря для нормального горіння, а також для відведення з приміщення чадного або природного газу, який може з’являтись внаслідок розгерметизації або пошкодження камери згорання або газопроводу.
Тому нормативно-технічними актами передбачено, що дієздатною є така припливно-відпливна вентиляція, яка забезпечує за 1 годину трикратний обмін повітря в приміщенні, причому природним, а не механічним способом.
На жаль, дехто вважає, що в стелі чи стіні можна висвердлити кілька отворів відчинити кватирку і т.д. — і цього достатньо. А насправді, це є дуже небезпечно.
— Дякую за розмову.
Василь Глібчук.