Шановні читачі!
Після багатьох десятиліть безперервної роботи редакція газети «Гуцульський край» змушена повідомити про призупинення виходу видання.
Для нас це надзвичайно важке рішення. Ми відкладали його настільки довго, наскільки дозволяли сили, можливості та відповідальність перед читачами – всупереч логіці, фінансовому стану, війні й байдужості тих, хто мав би і міг допомогти, але не зробив цього.
Сьогодні мусимо чесно сказати: у нинішніх умовах редакція більше не має ресурсів для продовження виходу друкованої газети.
Наша ситуація не є винятковою. Вона стала частиною загальноукраїнської кризи локальних друкованих медіа.
За останні роки в Україні суттєво змінився інформаційний ринок. Значна частина реклами перейшла до інтернет-платформ. Постійно зростають витрати на друк і доставку преси, через що з коштів від передплати редакціям залишаються мізерні суми.
Водночас різко скоротилася мережа листонош. У багатьох населених пунктах друковані періодичні видання немає кому доставляти до читачів.
Особливо болісно ці процеси позначилися на районних газетах. Більшість із них ніколи не були комерційними проєктами. Нашим головним завданням було висвітлення життя громади, збереження місцевої історії, пам’яті про людей і події.
Чотири роки в Україні триває велика війна. Щодня твориться грандіозна історія героїчної держави, яку мають знати майбутні покоління. Цю історію фіксують не лише національні телеканали чи великі інтернет-ресурси. Її записують і маленькі редакції по всій країні.
Саме місцеві журналісти розповідають про минулих і новітніх українських героїв, ведуть мартиролог полеглих воїнів, пишуть про волонтерський рух, про життя громад, про людей, чиї імена не потрапляють до загальнонаціональних новин, але читачі знають цих людей особисто.
Без локальних історій літопис країни не буде повним.
На жаль, районні газети закриваються. Не тому, що стали непотрібними, а тому, що держава і громади не вважають їх вартими збереження.
Ми зверталися по підтримку до органів місцевого самоврядування та державної влади районного й обласного рівнів. Однак системного механізму підтримки локальних друкованих медіа в Україні немає навіть на четвертому році повномасштабного вторгнення. Ми переконані: бракує не грошей, немає розуміння ролі локальної преси.
Там, де місцева влада усвідомлює історичне значення районних медіа для громади, вони ще мають шанс вижити. У цьому плані пощастило нашим сусідам – газеті «Верховинські вісті», тамтешні громади їх фінансово підтримують. А там, де такого розуміння немає, газети одна за одною перестають виходити.
Ми переконані: локальні медіа – це не приватна справа окремих редакцій. Це частина інформаційної безпеки держави, елемент культурної та історичної пам’яті громад.
Коли/чи усвідомить це українська влада всіх рівнів – важко передбачити.
Розуміємо, що Косівщина не залишиться без медійної уваги. Про наш край писатимуть обласні та всеукраїнські медіа. Але жодне з них не зможе так уважно, детально, зацікавлено і послідовно розповідати про життя кожної громади, кожної родини, кожної людини, як це робила районна газета.
Сьогодні ми змушені поставити крапку в майже 36-річній історії «Гуцульського краю». Але не можемо не згадати всіх, хто був поруч із нами усі ці роки.
Ми вдячні нашим читачам-передплатникам. У ці дні ми отримали від вас десятки схвильованих дзвінків. Ви не хотіли вірити у те, що «Гуцульського краю» більше не буде.
Дякуємо вам за співпереживання, ви розділили наш біль.
Ми дякуємо позаштатним авторам. Ваші дописи додали талановитих граней нашому часопису, з вами газета була цікавішою.
Дякуємо друзям редакції. Завдяки вашій моральній підтримці «Гуцульський край» жив трохи довше, ніж це здавалося можливим.
Ми дякуємо нашим багатолітнім надійним помічникам – листоношам. Ви дарували «Гуцульському краю» зустріч з читачами, отримуючи мізерні зарплати, долаючи десятки кілометрів гірських стежок у спеку і морози.
Окремі слова вдячності адресуємо всім поколінням працівників редакції – редакторам, творчим і технічним працівникам. Завдяки вашому професіоналізму та відданості «Гуцульський край» пройшов незабутній шлях: від перших номерів періоду відновлення української незалежності – до воєнного сьогодення. Ви допомагали творити літопис краю, здобувати авторитет і довіру читачів. Кожен із вас залишив тут частинку своєї душі, таланту і праці.
У цей важкий для нас день згадуємо колег, які відійшли на вічний спочинок. Мабуть, вони зараз також плачуть на небесах.
Дякуємо собі – за те, що у найскладніші чотири роки великої війни ми продовжували працювати, змогли зафіксувати і зберегти історію краю хоча б за цей період. Ми робили це, бо вірили: Косівщина заслуговує мати власний голос у медійному просторі України.
Ми не ставимо крапку. Ми відкриті для співпраці. Видання газети легко відновити. Але без фінансової підтримки це неможливо.
Колектив редакції газети «Гуцульський край».